Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації
«За складання революційних і у високій мірі сміливих віршів» («Сон» і «Кавказ») І «за зухвалу образу царської родини» (у «Сні») замкнено Шевченка спершу в Петропавлівській фортеці, а потім, за радою графа Орлова, що був шефом жандармерії, заслано простим солдатом до Оренбурга. З Оренбурга відставлено до Орської над Уралом. На присуді цар Микола і власною рукою дописав: «під найсуворіший догляд із забороною писати й рисувати». В далеких азійських непривітних пустелях Шевченко тілом і душею мучився де¬сять літ. У 1848 р., приділений щасливим збігом обставин до екс¬педиції капітана Еутакова, що мав доручення дослідити береги Аральського моря, знайшов поет деяке полегшення й вільно міг віддаватися малярству та писати вірші. Але за пільгу, що її дали Шевченкові, чекала безпосередніх його начальників гостра догана. Шевченка запроторили в Новопетрівський форт на берегах Каспійського моря. Серед тяжких фортових робіт і ще тяжчих моральних терпінь на повній духовній самоті прожив поет аж до 1857 р. Добрі люди (комендант форту майор Іраклій Усков) докладали деколи зусиль, щоб тяжку долю поета полегшити, тільки ж не в силі були вони зменшити поетової туги за Україною, не могли влити в серце поета надії на краще майбутнє. В 1857 р. цар Олександр ІІ, що вступив на престол після смерті Миколи І (1855 р.), на прохання Шевченкових приятелів (княжни Варвари Репніної, Михайла Лазаревського, гр. Толстого) повернув Шевченкові волю.
Із заслання повернувся поет старцем, знесиленим на тілі, втомленим на душі. На весну 1858 р. через Нижній Новогород, Москву приїхав до Петербурга. Поета вітали скрізь не тільки як першого співця України, але як борця за волю. В останніх роках життя плекав поет в душі мрії про одруження, придбання землі над Дніпром та про викуп рідні з кріпацтва. Тільки останню мрію перевів у життя, - дві перші не сповнились. Помер передчасно в Петербурзі 26 лютого 1861 р. Поховано поета над Дніпром, недалеко Канева, на горі, що зветься Тарасовою, - так, як цього собі бажав у “Заповіті”:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого
На Вкраїні милій:
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, - було чути,
Як реве ревучий.2. Історичні поеми. Хоч Шевченко у «Заспіві» виправдовуєть¬ся, що йому «не хотілось в снігу, в лісі козацьку громаду з булавами, з бунчуками збирать на пораду..,», все-таки минувшина України його до такої міри захоплювала, що вже в найраніших його творах знаходимо її ідеалізацію. Спираю¬чись на різні літературні твори і на такі історичні джерела, як «Історія Русів», праці Дмитра Бантиш-Каменського, Миколи Маркевича, крізь рожеве скло романтичного захоплення гля¬дів поет у найранішій добі своєї поетичної творчості на часи буйного козацького життя, сміливих воєнних походів, тужив за величавими постатями українських гетьманів. Велика туга поета за світлою, буйною бувальщиною знайшла вислів у поемі «До Основ'яненка», у якій Шевченко порівняв сучасне життя з колишнім. Україна, обідрана сиротою плаче за своїми дітьми. Сумно скиглить чайка над буйними степами, що вкрилися високими могилами — свідками колишньої сла¬ви. Згодом, коли поет на основі глибших історичних студій поглянув на минувшину України, він побачив там не тільки світлі моменти, а й темні сторінки. Тоді висловив не одне гірке слово правди українським гетьманам і часто докоряв Хмель¬ницькому за те, що Україну віддав москалям («Суботів», «Розрита могила», «Великий льох»). Висловом гарячого за¬хоплення поета минувшиною є в першу чергу поеми «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч». Воля, панування, бенкетування, боротьба з Ордою, з турками, з Польщею, одчайдуш¬ні походи на прибережні турецькі міста, щоб визволити невільників, отамани, сотники, гетьмани, рівність, братерст¬во — ось зміст його перших історичних пісень. Буйна уява поета відтворювала цю минувшину в ясних різнобарвних образах.
У поемі «Іван Підкова» з тугою згадує Шевченко про ті часи, коли в Україні «ревіли гармати», коли запорожці «вміли панувати». Але з давньої слави полишилися тільки могили, що з вітром ведуть розмову про колишні часи. Поет пересуває низку образів, що ілюструють запорозьке лицарство, лицар¬ську відвагу та одчайдушність запорожців. Не лякаються вони розбурханого моря, вкривають чайками дніпровий лиман і серед співу пускаються в море, щоби вдарити на Царгород.