Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації

1. Життя Тараса Шевченка. Геніальний український поет, національна гордість народу Тарас Григорович Шевченко побачив світло сонця в нужденній хатині кріпака в селі Моринцях Звенигородського повіту на Київщині 9 березня (25 лютня ст. ст.) 1814 р. Його батько Григорій був родом із Кирилівки та за жінкою Катериною, з роду Бойко, отримав хату в Моринцях. І Моринці, і Кирилівка були власністю пана Енгельгардта, і Шевченки були в нього кріпаками. Тарас був третьою дитиною в сім'ї. Старші від нього були Микита й Катерина, молодші — Ярина, Йосип і Марія. Перші споми¬ни дитячих літ в'яжуться в Тараса з Кирилівкою, куди перенісся його батько, коли хлопцеві було два роки. Щасливі безжурні хвилини під оком доброї матері недовго тривали. На дев'ятому році життя батько віддав Тараса в науку до дяка Губського, що тяжко знущався над хлопцем. Коли поетові йшов десятий рік, померла його мати. Тяжка праця, злидні кріпацького життя ще молодою поклали її в могилу. Важко було батькові Тараса самому дати собі раду з дітворою, він одружився знову, і в хату ввійшла мачуха зі своїми дітьми. Настали гіркі хвилини. Мачуха не злюбила Тараса й часто його побивала. Невдовзі за матір'ю пішов у могилу й батько (1825 р.). Вмираючи, сказав пам'ятні слова, що Тарасові спадщини не залишає, бо він не буде «абиякою людиною». Після смерті батька мачуха не давала Тарасові сидіти без діла. Від ранньої весни до пізньої осені пас він череду, а взимку ходив у науку до дяка-п'яниці Богорського, що також знущався над своїми учнями. У того дяка вивчав Тарас граматику, Часослов, Псалтир. Часто від його побоїв ховався в садку, де малював, бо змалку мав до цього хист і охоту. Вкінці остогидли йому наука Богорського та його побої, тому відплатив йому, коли той був п'яний, такими самими побоями за всі знущання й босоніж пустився в світ шукати людей, «щоб добру навчили». Спершу зайшов у Лисянку, де проживав один диякон-маляр. Але цей замість учити хлопця велів йому відрами носити воду. З Лисянки подався Тарас у Тарасівку й знайшов там маляра, який, глянувши на ліву руку поета, сказав, що в нього нема хисту «ні до шевства, ні до бондарства». Тоді повернувся в рідне село, де був громадським пасту¬хом, а потім найнявся до священика Конищі на службу. По якімсь часі кинув службу й пішов у село Хлишивку, що славилося малярами. Маляр знайшов у Шевченка талант до малювання, але домагався, щоб Тарас приніс від свого пана дозвіл, що йому, кріпакові, можна вчитися. Шевченко пішов ' по дозвіл до села Вільшани, де проживав головний управитель маєтку Енгельгардта Дмитренко. Дмитренкові припав до вподоби моторний хлопчина, і він узяв його до кухонної послуги/. З кухні пан Енгельгардт забрав його до покоїв козачком. Тарас мав обов'язок сидіти в передпокої й чекати, поки не покличе його пан і не звелить подати люльку. Тяжкі дні нудьги осолоджував він собі тоді українськими піснями та малюванням. І хоч за останнє доводилося Тарасові часто терпіти, він не кидав свого улюбленого заняття і в часі подорожей Енгельгардта до Вільна й Варшави багато рисував. Енгельгардт добачив у Тараса справжній малярський талант і в часі свого побуту у Варшаві віддав його у науку славному портретистові Лямпі. Думав, що сам колись буде мати ко¬ристь, коли його кріпак стане визначним митцем. Коли з причини польського повстання 1831 р. перенісся Енгельгардт з Варшави до Петербурга, він забрав із собою Шевченка і віддав його в науку до кімнатного маляра Ширяєва, що посилав Тараса малювати покрівлі, паркани, вивіски. У Ши¬ряєва був Шевченко чотири роки. Вкінці доля йому усміхнула¬ся, коли одного разу малював у Літньому саду постаті богів, що прикрашали сад, бо познайомився з земляком — митцем Іваном Сошенком. Цей звів його із поетом Євгеном Гребін¬кою. Обидва заопікувалися талановитим земляком, познайо¬мили його з секретарем Академії мистецтв Василем Григоро¬вичем, з митцем Венеціановим, із знаменитим малярем Кар-лом Брюлловим та з великим російським поетом і вчителем царських дітей Василем Жуковським. Всі вони зацікавилися кріпаком. Брюллов намалював портрет Жуковського. Портрет пустили на лотерею, при чім велику частину лотів закупила царська сім'я з уваги на особу поета Жуковського. За придба¬ні гроші (2500 рублів) було куплено Шевченкові волю 22 кві¬тня 1838 р.

Про свою сумну молодість згадує Шевченко не раз у своїх творах. У «Гайдамаках» говорить, що темною ніччю «малими ногами ходив та плакав та людей шукав, щоб добру навчили». Про своє бездольне сирітство згадує у «Тризні» і в поезії «Козачковському». Доброту сестри Катерини оспівує в «Долі». Багато автобіографічних звісток містять також його повісті, які писав російською мовою, а саме «Княгиня», в якій оповідає про свою мандрівку до «залізних стовпів», що в його уяві мали підпирати небо, і в повісті «Артист» (першу редакцію цієї повісті зладив Шевченко на бажання Жуковського, що котів вияснити його мистецькі здібності).По викупленні з кріпацтва кинувся Шевченко у вир життя й праці. Вчився малярства під проводом Брюллова в Академії мистецтв, доповнював прогалини своєї освіти та писав поезії. у 1840 р. появився заходами дідича Петра Мартоса перший його «Кобзар», де містилися поезії «Діти мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «На що мені чорні брови», «До Ос¬нов'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Кобзар» стрі¬нувся з неприхильною оцінкою російських критиків (у тому числі Бєлінського), які бажали, щоб Шевченко писав по-ро¬сійському. Натомість в Україні «Кобзар» викликав захоплен¬ня. Роком після появи першого «Кобзаря» вийшли «Гайдама¬ки». Коли поет в 1843 і 1845 рр. відвідав Україну (другий раз як член археографічної комісії в Києві, з якої доручення мав ладити малюнки до альбому «Живописная Украйна»), скрізь його вітали земляки як національного пророка. Але поетові тоді було сумно. Сумно йому було глядіти, як гуляло панство, мука була дивитися, як рідня його й увесь народ далі томили¬ся в ярмі кріпацтва, в безпросвітній темряві. І поет ударив тоді, наче громом, своїм словом на тих, «що правдою торгу¬ють», «людей запрягають в тяжкі ярма», «продають або у карги програють» простих людей і «луплять шкуру» з меншого брата. Кріпацтво ненавидів поет із усієї душі, тому цілим серцем захопився ідеями Кирило-Мефодіївського братства, даючи їм гарячий вислів у тогочасних своїх поезіях. Доля кирило-мефодіївських братчиків не минула й Шевченка. Його було ув'язнено саме в пору, коли з Кулішем та його дружиною, Олександрою Білозерською, ладився виїхати до Італії для поширення студій. Сталося це 5 квітня 1847 р .