Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації

Сонце зустрічає...

І нема тому почину,

І краю немає.Серед таких чудових краєвидів бачить поет страшні карти¬ни горя та насилля: бачить, як із каліки знімають полатану свитину, як удову розпинають за подушне, як її сина, останню надію, віддають у військо, бачить матір, що на панщині пшеницю жне, а її дитина з голоду вмирає. Поет летить далі понад країною, вкритою білим снігом, понад борами й болота¬ми й чує брязкіт кайданів під землею. Це каторжани працю¬ють у копальнях золота в Сибіру, «щоб пельку залити несито¬му» (цареві). Між ними «в кайдани убраний цар всесвітній, цар волі» — ідейний борець за правду. Перелітає поет понад Москвою й затримується у Петербурзі. Бачить плюгавих перевертнів, гидкі сцени рабства, плазування, бачить царя й царицю та немилосердно їх висміює, Потім оглядає місто й пригадує собі, скільки козаків загинуло при будуванні цієї царської столиці. Великим гнівом вибухає при вигляді пам'ят¬ника Петра Великого, який йому поставила Катерина II.

От я повертаюсь —

Аж кінь летить, копитами

Скелю розбиває,

А на коні сидить охляп

У свиті — не свиті,

І без шапки — якимсь листом

Голова повита,

Кінь басує,— от-от річку,

0т-от перескочить,

А він руку простягає,

Мов світ увесь хоче

Загарбати. Хто ж це такий?

От собі й читаю,

Що на скелі наковано

«П е р в о м у В т о р а я»

Таке диво наставила.

Тепер же я знаю —

Це той П е р в й й, що розпинав

Нашу Україну,