Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації

Як у війську пробувати,

Старших шанувати,

Товариство поважати,

В табор не ховатись.

П'ять літ не вертався Степан. П'ять літ тужила Ярина й чекала його. Коли вже задумувала вступити в черниці, почула разом зі старим батьком, як на вулиці кобзар співав думу про сироту Степана, якого турки забрали в полон, а коли хотів утікати до нерідного батька й нерідної сестри Ярини, очі йому випалили залізом. Ярина впізнала Степана. Поема кінчається вінчанням Степана й Ярини.

Окреме місце займає в поемі оповідання Степана про руйнування Січі та про новий московський лад в Україні.

В Орській кріпості 1848 р. постала поема «Чернець». Чудово схопив і відтворив Шевченко в цій поемі дух давніх часів, коли воля «розвернулася весела» та шовками й оксами¬тами стелила шляхи. Головну увагу присвятив поет постаті Семена Гурка-Палія, описуючи хвилину його прощання зі світом перед вступом до монастиря — Межигірського Спа¬са — та його побут (зрештою, незгідний із історичною дійсні¬стю) у тому монастирі серед приписаних молитов та споминів, що з непереможною силою захоплюють його думки. Палієві пригадується його побут на Січі, ввижається постать гетьмана Мазепи, завдяки якому опинився він у Сибіру, стає перед очима усе життя:

І в келії, неначе в Січі,

Братерство славне ожива,

А сивий гетьман, мов сова,

Ченцеві зазирає в вічі...

І старець тяжко заридав,

Читать писаніє покинув,

Ходив по келії, ходив,

А потім сів і зажурився:

«Для чого я на світ родився?

Свою Україну любив?»

До утрені завив в дзвіниці

Великий дзвін. Чернець мій встав,

Надів клобук, взяв материцю,

Перехрестився, чотки взяв...

І за Україну молитись