Мистецькі пошуки Михайла Жука
У вірші “Захмарилось небо...”, як і в усій поезії М.Жука, виділяються компоненти модерного поетичного мислення, що цілком відповідало логіці творчого розвою митця. Далося взнаки студіювання у “проєвропейському” Кракові тонкощів малярської та мистецької культури, знайомство з сучасною модерністською літературою. Не могло пройти безслідно й тісне спілкування з архітектором оригінальних образів, вишуканим стилістом європейського ґатунку М.Коцюбинським.
Модерновий характер поезії “Захмарилось небо...” виявився у тому, що помітно авторський нахил до ускладнення образно-асоціативної картини. Є рядки, які практично виключають однозначність своєї інтерпретації (“Ні, він не здолає змістить його “Силу” і “Волю”). Відчувається також, що поетом передбачається активність суб’єктивної фантазії у сприйнятті цього вірша, що читач у такий спосіб стає співтворцем художніх реалій, які ця поезія породжує.
А хмари все пнуться...
Всі мускули й сили в свою боротьбу покладають...
І дихають важко...
Вогнянії стріли - щохвилі на землю спадають.
І чуєш ти голос...
Кидає він слово; здригається відгомін з болю...
Невже то від жаху?
Ні, він не здолає змістить його “Силу” і “Волю”.
Вже сльози спадають...
Холодні, блискучі... Дерева озвалися шумом...
А хмари все пнуться.
І серце в тривозі і думи, навіяні сумом.
Стиль останніх строф зберігає розповідну описову манеру й настроєвість. Поетика настроєвості є взагалі прикметною ознакою літературних творів М.Жука. Вона притаманна і його поезії, і його прозі.
У прозових жанрах він звертався до коротких форм - психологічного етюду, новели, стислого оповідання.
Специфіку його прозової манери відбито у новелі “Дора”. У центрі цього невеличкого твору перебуває образ молодої гарної жінки, змальовується її духовний стан та портрет її долі.
Кількома фразами письменник розповідає, що Дора живе бенкетами, коханцями, розвагами, не замислюючись над складнощами й плинністю життя. Він показує, що одного ранку з нею і у ній на якусь мить сталася зміна. Він малює сцену, коли Дора пригадує своє минуле, знайомство з коханцем, згадує брата-сухотника, що доживає свої останні часи у лікарні, стару мати-жебрачку.М.Жук - психологічний письменник, який намагається зазирнути у душевні потаємини. І цей момент погляду Дори на себе, у себе і довкола себе, і цей тягар життя, що його вона, можливо, уперше відчула, усвідомила, виявилися для неї несподівано важкими й гнітючими. Прозаїк розповідає, що його героїні стало зле від того, що вона у ці секунди пережила, стало моторошно від свого й навколишнього життя.