Мистецькі пошуки Михайла Жука

Ти чуєш, як грізно, як гримають гостро докори?

Он хмара, як баня,

І сива, як ліс той, що в наморозь тихо дрімає...

А он, як гадюка,

І пнеться, і в’ється, і десь аж у млі пропадає.

Це - типова малярська картина, тільки виконана словом. Тут переплітаються поетичне й живописне, пейзажне й психологічне, настроєве й ритмомелодійне начала.З перших рядків постає ціла палітра предметних, зримих образів: “мов дим від пожежі - закутав простори блакитні”, “ворони - мов цятки дрібні, непомітні”; з особливим асоціативним розмаїттям зображуються хмари: це - “якісь невідомі потвори”, що “тісно сплелися” , хмара - “як баня”, “ і сива, як ліс той, що в наморозь тихо дрімає”, “як гадюка, і пнеться, і в’ється, і десь аж у млі пропадає”.

М.Жук активно розвиває і щедро виписує асоціативні, порівняльні й метафоричні ряди, підкреслюючи внутрішній динамізм образів та самої пейзажної картини.

Його слово-пензель рухається далі. Від настроєвого пейзажного малюнку воно переходить до пейзажу душі. І він, цей пейзаж душі, ця психологічна атмосфера й тональність фабули, є так само напруженими, концентрованими, сповненими рельєфно окреслених емоцій. Психологічна реальність посилюється драматичними картинами-асоціаціями й переживаннями, невідступністю трагічних відчуттів, образами, що символізують смерть, кінець життєвого шляху.

Страшенна тривога

І біль невимовний на душу спадає зболілу...

Здається, неначе

Не хмари ти бачиш, а темну, відкриту могилу.

Над ямою вперто

Стоїш остовпілий і сили немає тікати -

У тебе є зв’язок

І з нею, і з серцем... Ти зв’язок той мусиш признати!

У трьох заключних строфах два пейзажі - природний і душевний - зливаються. Зовнішнє й внутрішнє буття подано напруженою цілісністю. Поетичну реальність показано в річищі малярської техніки - у невидимій динамічності, з незмінним відчуттям руху.

Стираються грані між станом природи і станом душі. Природні образи-явища зображуються метафоризовано, у натхненності образів митця-поета невимушено вгадується рука митця-маляра.

У вірші постають “мускули й сили хмар”, хмари “дихають важко”, блискавки - це “вогнянії стріли”, “голос” асоціюється з громом, від якого “здригається відгомін з болю”, дощ - “сльози, холодні, блискучі”, що викликають внутрішнє уявлення про сльози душі, сльози смутку.