Виникнення та характерні риси Єгипетської Держави

Селяни і ремісники являлись експлуатованою масою населення, хоча вони були людьми вільними. Сільська територіальна община керувалась особливою общинною радою, яка розглядала акти продажу, розглядала майнові суперечки. В кожній общині був свій староста, який підкорявся номарху. Залежність заможних селян від загальної системи зрошення заважала заможним селянам, порвати з общиною.

Переважна більшість селян володіла дрібними наділами, за користування яких сплачувався податок в царську казну (ренту – податок). Податки платились натурою. Крім сплати податків селяни повинні були відбувати роботи за наказом фараонів і номархів. “Селян крім того, змушували працювати на загальнодержавних роботах – на спорудженні іригаційних систем, палаців, храмів, пірамід, прокладка доріг та ін”.

“Інші селяни, які були прикріплені до землі, що була пожалувана царем

храмам, сановнику або воїну, і повинні були крім плати на користь держави,

віддавати частину врожаю храмам чи певним особам (від 1/5 до 1/6

врожаю)”.

Було багато селян, які розорились, втратили землю. Орендатори – це був суспільний клас, який сильно відрізнявся від рабів. Вони працювали в полі, в майстернях з тяжкими умовами під наглядом наглядачів, які деколи їх били. На відміну від рабів, орендатори частину часу могли приділяти для праці на себе. Вони не могли піти з землі, але їх могли вигнати . “Розвиток продуктивних сил, удосконалення знарядь виробництва, інші обставини та фактори об’єктивного і суб’єктивного характеру зумовили розшарування сільських громад: одні селяни розорялися і біднішали, деякі багатіли, стан інших залишався без змін”.

2.3.Раби.

Найбідніших селян називали хуру, тобто раби. Клас рабів зародився в

час військової демократії. Головним джерелом рабства був військовий полон. рабами ставали не тільки чужоземці, а й єгиптяни, переможені у внутрішніх війнах. так “Фараон Аменхотеп із одного походу в Сірію привів 100 000 полонених”. Отже, притік полонених – рабів був значним, так як війни були явищем частим. До певного часу існувала також боргова кабала, яка тягнула за собою втрату свободи неплатнику боргу. Роздача полонених служила основним засобом нагороди воїнів. Часто рабами володіли люди з дуже маленьким суспільним становищем: пастухи, садівники, торговці...

Оскільки, формально раби рахувались власністю фараона, тобто держави, тому багато рабів було зайнято в храмах і господарствах царів.

В Єгипті раби могли мати свою сім’ю і своє майно. В разі здійснення

проступку рабом, його закривали в державну тюрму і наказували. Якщо раба

відпускали на волю, то він в усьому рівнявся з вільною людиною.

Розділ ІІІ. Державний устрій Єгипту.

3.1. Апарат управління.В Древньому царстві проявляються риси Східної деспотії, тобто складається централізований апарат, на який спирається фараон. Отже, на чолі державної влади стояв спадковий монарх – фараон, його влада була необмеженою: він прирівнювався до бога – сонця Ра, воля якого була священна. Фараон – це “джерело життя, здоров’я і радості”, оскільки він народився від бога і земної жінки. Починаючи з фараона Хефрена, титул великого бога Ра і титул сина бога Ра обов’язково приєднувався до імені фараона. Ім’я його писали в овалі, що є символом сонця. Про авторитет фараонів, їх неосяжну владу свідчать, також храми спорудженні на їхню честь, грандіозні усипальниці – піраміди. Тільки фараонові належала вся повнота законодавчої влади, його воля – закон, а законом вважалося все те , чого хоче фараон. Оскільки, фараону належала вся державна влада, верховна виконавча та судова та судова влади, то він був верховним начальником, верховним жрецем, тобто головним.