Виникнення та характерні риси Єгипетської Держави

Доказами в судовому процесі були: власне признання, покарання

свідків, клятви, письмові документи, огляд місця події.

РОЗДІЛ ІV. Джерела та характерні риси права.

4.1. Джерела права.

Основними джерелами права в Єгипті були звичай та закон. Найдавніші закони або збірники не збереглися, але про них згадують у своїх працях грецькі та римські історики. Так Діодор Сицілійський пише, що основоположником законодавства Єгипту був легендарний Менес – перший фараон першої династії, а його наступником був фараон Сазіхіс та інші. Він видав закон, згідно з яким заборонялось брати у борг, якщо в заставу не давали мумію свого батька або свою власну мумію, яку не можна було хоронити поки родина не сплатить борг.

Згідно з законодавством Ремзеса ІІ було скеровано формування армії , встановлено кастову організацію суспільства і вдосконалено державний апарат.

У VІІІ ст. до н.е. з’явилась широка кодифікація Бокхора, яка складалася з 40 рулонів папірусу, проте до наших днів вона не збереглася. Тут вперше було ліквідоване боргове рабство, селянам-общинникам дозволялось вільно розпоряджатися своїми земельними наділами. До наших днів у фрагментах збереглися закони фараона Хоремхгеба, що стосуються кримінального права. Збереглися папіруси, пергаментні документи, глиняні таблички, фрагменти написів на каменях та інші пам’ятники, де записано зміст деяких законів правових актів, судових протоколів тощо.4.2. Право власності.

Основним багатством в Єгипті була земля і раби. Спочатку вся земля в країні належала фараонові, однак з часом виникло декілька категорій земельних володінь, які мали різний правовий статус. Це були землі, які фараони передавали у безстрокове користування храмам, служилій знаті, сільським громадам. На умовах служби землю одержували окремі жерці, урядовці, воїни. Землі передавали у користування разом з рабами,

залежними селянами.

Жерці разом з царськими чиновниками здійснювали управління храмовими землями. Храмові і царські збирачі податків стягували ренту – податок на користь храмові і цареві з селян, які працювали на цих землях. З ХІХ-ХХ династій жерці самі управляли виділеними їм землями, без втручання державних урядовців.

Землею, закріпленою за селянськими общинами, управляли староста общин, царський урядовець і царський збирач податків.

У будь-який час фараон міг позбавити особу чи громадянина права володіння землею, якщо вони не виконували визначених державою обов’язків. Найтяжчим обов’язком була повинність громадських робіт – будівництво пірамід, храмів, палаців, іригаційних споруд.

З обігом часу земля стала предметом купівлі – продажу, дарування. У І тис. до н.е. агур землі продавали за 1 дебен ( 91 грам срібла), тоді як вартість раба – 20. У разі продажу землі повинності перед державою переходили до нових володільців. Процедура продажу була надто заформалізована.

Неорні землі, забудови, будинки фараон міг будь-кому подарувати і вони переходили у повну приватну власність без будь-яких зобов’язань з боку обдарованих.

Також рухомі речі – раби, худоба, інвентар, прикраси, якими фараон наділяв будь-кого ставали повною власністю даної особи, храму, громади.

У сільських громадах та у заможних людей існувало ще недоторкане культове майно, його передавали з покоління в покоління і воно не могло бути продане, віддане комусь, подароване.