Виникнення та характерні риси Єгипетської Держави

Матеріальну основу фараонової влади складали громадські, земельні та інші ресурси, які знаходились в особливому розпорядженні царя.

Фараон правив державою за допомогою великого, розгалуженого, чиновницько-бюрократичного апарату, якій він очолював, а всі чиновники повинні були підкорятись його наказам.

Найвищим з державних сановників був джаті (візир), якого призначав фараон спочатку зі своєї найближчої родини, а потім з середовища служилої знаті. Візир очолював увесь чиновницький апарат, охоплюючи адміністративну й судову владу. Він був управителем усіх царських скарбниць, усіх складів і сховищ, керівником усіх державних і царських робіт, його називали “начальником усієї держави, півдня і півночі”,

“начальником усіх вельмож.” Йому віддавали великі почесті: при появі його

в приміщенні усі падали долілиць. Високий престиж візира підтримувала релігійна ідеологія, яка оголосила “пророком справедливості”, верховним жерцем бога Тота (бога законів і порядку).

Візир будучи начальником царських складів і організатором царських робіт, приймав безпосередню участь в господарському управлінні.

Державні урядовці, незалежно від посади, доповідали візиру про всі справи , а від нього чекали вказівок і рішень. Оскільки апарат урядовців був суворо централізований, бюрократичний, то можна собі лише уявити безмежність його влади. Він був підпорядкований тільки фараонові, який у разі потреби давав йому безпосередні вказівки. Візир очолював Велику Раду десяти – дуже важливий орган у системі управління. В епоху Нового царства візир очолював також усі збройні сили країни.

Головний скарбник був високим державним сановником, який зберігав царську печатку. Насправді він відав не тільки державною скарбницею, але ще й державними складами, коморами, оскільки значну частину податків та різних інших зборів у Єгипті вносили натурою – зерном, худобою, птицею, плодами та ін. Тому його ще називали “завідувачем того, що дає небо, родить земля і приносить Ніл.” Він скріплював царською печаткою всі державні документи, угоди, закони і був підзвітний фараону і візиру.

Головний скарбник мав двох “скарбників фараона”, які допомагали йому: завідуючи каменоломнями, срібними і мідними рудниками. Вони відповідали за доставку будівельних матеріалів для царських робіт, виконували також функції військового і морського міністрів.

Існувало ще багато інших високих сановників, були й напівофіційні титули й посади, наприклад “єдиний друг фараона”, ”фараонів знайомець” та ін.

Далі йшли правителі номів – номархи, яких призначав фараон із

знатті. Вони наділялись великою владою на місцях – законодавчою,

виконавчою, судовою, військовою. В деякі періоди влада номархів настільки зростала, що вони оголошували себе самостійними правителями, засновували свої династії, воювали між собою з зовнішніми ворогами, будували собі піраміди, палаци, храми.

На нижчих щаблях влаштовувався розгалужений чиновницький апарат з високорозвиненим письмовим діловодством, з численними секретарями, писцями з властивими для них формалізмом, бюрократизмом, тяганиною, хабарництво. Ці чиновники вели облік усього державного господарства, управляли царськими маєтками, рудниками, копальнями, стягували податки, доглядали за порядком, відали поліцією. На посаду писців і наглядачів мали доступ усі вільні люди.

Для набуття певної професії, у тому числі чиновників, існували спеціальні школи. Спостерігалась навіть певна спадковість професій, яка не була примусовою. Для слухачів нижчих рангів і посад була відкрита дорога для підвищення по службі. “З розряду писців, наприклад, вийшло немало вищих сановників Єгипту”.

За свою службу чиновники отримували від фараона платню, здебільшого натурою. Вищим чиновникам за добру службу фараон надавав у користування або й дарував землі, рабів, худобу та ін.