Виникнення та характерні риси Єгипетської Держави

4.3. Зобов’язальне право.

З розвитком торгівлі і обміну в Єгипті з’явились різні види зобов’язань, які набули певних правових норм. Договори протягом тривалого часу укладали у формі урочистої клятви, яку виголошували перед жерцем і урядовцем. Тільки з часу царювання фараона Бокхоріса договірне право було звільнене від цієї релігійної обрядності, але клятва збереглася. Бокхоріс постановив, що коли хто-небудь заперечував свій борг і в цьому присягав, то він буде звільнений від його сплати.

Уже в епоху Стародавнього царства є відомості про наявність ринків продажу і обміну товарів. Існували вже й гроші – мідні, срібні, золоті монети. Для епохи Нового царства характерні більший розвиток торгівлі, який охоплював багато товарів. Щоправда, не все можна було вільно продавати й купувати. Землею вільно могли розпоряджатись тільки представники вищих верств – служилої знаті, храми, жерці, а селяни довгий час не мали на це права. Тільки фараон Бокхоріс дозволив селянам продавати й купувати землі, на яких вони працювали, Але общинні землі, царські селяни не могли ні продавати, ні купувати.

Договір купівлі – продажу нерухомостей укладали з дотриманням значних формальностей і здійснювали послідовно три акти. Перший акт – це узгодження змісту договору, його письмове оформлення: визначення предмету, ціни. Другий акт носив релігійний характер і полягав у підтвердженні угоди клятвою сторін. Третій акт полягав у своєрідному введені покупця у володіння землею, для чого його ім’я вносили у поземельні книги. Отже, продавець брав на себе зобов’язання передати право власності, здійснивши відповідні акти та гарантувавши покупцеві забезпечення від можливих претензій з боку третіх осіб. Згодом, релігійна клятва втратила значення, а право власності переходило лише з передачею речі у володіння покупця.

“Договір позики був здавна відомий і досить поширений, Об’єктом договору позики були речі, раби, продукти, зерно та ін. Забезпеченням повернення позиченого служив сам боржник або члени його сім’ї: при неповерненні боргу вони ставали рабами. ще одним видом забезпечення зобов’язання були мумії батька, інших родичів та самого боржника, яких до сплати боргу не можна було поховати, тобто померлі, за віруванням єгиптян,

не могли пересилитися в потойбічний світ і продовжувати там життя”.

За часів фараона Бокхоріса боргове рабство було скасоване. Селянам вперше дозволили заставляти землю, на якій вони працювали. Кредиторам було заборонено самовільно захоплювати в заставу майно боржника, зокрема живий мертвий сільськогосподарський та ремісничий інвентар тому, що це мали право зробити лише царські урядовці і храми. Бокхоріс обмежив розмір відсотків при позиці, встановивши максимум у 30% на рік для грошової позики і 33% - для позики зерном. Загальна сума відсотків при погашенні боргу гне повинна перевищувати розмір боргу.Договір наймання також був поширений, причому двох видів: особистого і речового наймання. У першому виді договору мова йде про наймання сільськогосподарських працівників, майстрів-будівельників, лікарських послуг, художників, ремісників та ін. У другому – наймання речей, тобто передача майна у тимчасове сплатне користування. Якщо виявили, що річ непридатна до вжитку, то її власник повертав отриману орендну платню у подвійному розмірі. Загибель орендованої речі не звільняла особу, що її найняла від сплати всієї орендної платні. Потрібно було повернути власнику річ і її вартість.

Сільськогосподарські угіддя в Єгипті віддавали в оренду строком на один рік. Інші землі для забудови віддавали на будь-який термін. Орендну плату за поле визначали, як правило, долею врожаю. Незрощення врожаю не звільняло від орендної платні.

Єгипетському праву був відомий договір поклажі, тобто зберігання чужих речей, яке було безплатним. Зберігач повинен був ставитись до переданої йому речі з всією відповідальністю. Цей договір охоронявся ще й релігією.

3.4. Шлюбно-сімейне і спадкове право.

У Єгипті шлюб укладався за домовленістю між батьками молодих, як

правило, укладали договір. Такі угоди укладалися між знатними родинами, коли діти були ще зовсім малими. Взагалі, при укладенні угоди здебільшого не зважали на згоду молодих.