Державний устрій і суспільний лад країн Стародавнього Сходу

Строй багатоукладного господарського життя визначав винятково строкатий соціальний склад древньосхідних суспільств, що можна диференціювати в межах трьох основних соціально-класових утворень: 1) різноманітні категорії осіб, позбавлених засобів виробництва, залежні підневільні робітники, до яких відносилися і раби; 2) вільні дрібні виробники - общинники-селяни і ремісники, що живуть своєю працею; 3) пануючий соціальний прошарок, куди входили придворна і служива аристократія, командний склад армії, заможна верхівка землеробських общин і ін.

Загальні закономірності розвитку древньосхідних багатоукладних суспільств не можуть перекреслити конкретних особливостей кожного з них, пов'язаних як із домінуючим положенням того або іншого укладу і різноманітних форм їхньої взаємодії, так і з особливостями їх соціальних і політичних інститутів, із специфічними рисами їхнього культурно-цивілізаційного розвитку, особливостями побуту, світосприйняттям людей, їхніх засобів релігійної орієнтації.У Древньому Вавилоні, наприклад, значне царсько-храмове господарство співіснувало з відособленим общинно-приватним господарством, основою якого була праця вільних общинників-селян, що сплачують ренту-податок державі. У царсько-храмових господарствах використовувалася праця рабів і осіб, що знаходяться в тієї або іншій ступені залежності, ряди яких поповнювалися за рахунок вільних хліборобів, що загубили свою общинну ділянку. Наявність сильного царсько-храмового господарства з розвитим ремеслом, що широко веде торгові операції за допомогою купців-тамкарів, послабляло податкову експлуатацію общинників-селян.

У Древньому Єгипті общинно-приватний сектор ще в II тисячоріччі до н.е. був поглинений заснованим на рабській і полурабській експлуатації царсько-храмовим господарством.

Специфічні риси древньоіндійського суспільства були пов'язані з жорстким становим розподілом на чотири варни (брахманів, кшатрієв, вайшиєв і шудр), із властивої йому особливою общинною організацією, що відрізняється високим ступенем замкнутості й автономності. Відношення рабовласництва тут тісно перепліталися із станово-варновими, кастовими. Традиційна соціальна приниженість нижчих каст, майже повне безправ'я тих, хто знаходився поза варн індійським суспільством, створювали можливості для полурабських форм експлуатації різноманітних категорій залежного люду.

У Древньому Китаї рано склалася система експлуатації управлінською знаттю общинників-селян шляхом стягування ренти-податку, спочатку у формі відпрацьовувань на суспільних полях, а потім шляхом присвоєння правлячою верхівкою частини врожаю із селянського наділу.

У своєму політичному розвитку країни Древнього Сходу пройшли в цілому загальний шлях - від невеличких племінних утворень, номових міст-держав до гегемоній-царств, а потім до централізованих імперій, як правило, поліетничним, створюваним за рахунок завоювання й анексій своїх сусідів.

Водночас не можна заперечити, що в древньосхідних цивілізаціях у релігійній масовій свідомості існувало особливе містичне відношення до влади, царственості, правителю.

Виступаючи як і всяка інша держава, знаряддям соціально-класового панування, древньосхідна монархічна держава була покликана водночас виконувати функції, пов'язані з координацією розрізненого общинного виробництва, із забезпеченням насущних умов його розвитку. При відсутності або слабкому розвитку ринкових відносин держава з його адміністративно-командним апаратом виконувало особливі контрольно-регулюючі функції, що і забезпечувало виняткове місце і значення керуючої верхівки в східному суспільстві.

Але не менше значення мала діяльність владних структур, держави по підтримці релігійно-культурної єдності древньосхідних суспільств, забезпечуваного на основі зберігання їх самобутніх, фундаментальних цінностей. Значення цілеспрямованої консервації, зміцнення релігійної ідеології в древньосхідних суспільствах також визначалося значною мірою слабкістю економічних зв'язків, майже повною відсутністю ринкових відносин при натуральному характері общинного виробництва. Релігійна ідеологія, що грає важливу роль у підтримці єдності того або іншого східного суспільства, будувалася на основі різноманітних морально-етичних, релігійних цінностей, але незмінно відводила особливе місце "сполучній єдності" - правителю.

У масовій свідомості правителі наділялися всесильними, деспотичними повноваженнями не тільки в силу божественного характеру своєї влади - царственості, але й у силу відводимої їм одноособової ролі в підтримці безпеки, правосуддя, соціальної справедливості в суспільстві. Усталеність патріархально-общинних відносин, на базі яких розвивалися ранні державні деспотичні режими, формувала в суспільній свідомості уяву правителя-батька, захисника слабких і знедолених.