Державний устрій і суспільний лад країн Стародавнього Сходу
Двоїстість уявлень єгиптян про владу відбивалася й в особливостях управлінського апарата староєгипетської держави, що, незважаючи на свою численність, був слабко диференційований. Майже всі чиновники Єгипту були одночасно пов'язані з господарською, військовою, судовою і релігійною діяльністю. Причому якщо згодом прямий зв'язок царських чиновників із діяльністю тих або інших господарських підрозділів зростав, то їхню роль у релігійній сфері падав. У Новому царстві релігійні функції зосереджуються в руках замкнутої касти жерців, що протистоїть у ряді випадків царським чиновникам. Усе більше посилюється роль армії, військових начальників у сфері господарського керування.
На всіх етапах розвитку Єгипту особлива роль у керуванні державою належала царському двору. Про розвиток функцій державного апарату можуть свідчити зміни повноважень першого помічника фараона - джаті. Джаті спочатку жрець міста - резиденції правителя. Він водночас начальник царського двору, що відає придворним церемоніалом, канцелярією фараона. Повноваження джаті згодом виходять за рамки керування царським двором, царським господарством. У Новому царстві джаті здійснює контроль за всім керуванням у країні, у центрі і на місцях, розпоряджається земельним фондом, усією системою водопостачання. У його руках - вища військова влада. Він контролює набір війська, будівництво прикордонних фортець, командує флотом і ін. Йому належать і вищі судові функції. Він розглядає скарги, що надходять до фараона, щодня доповідає йому про найбільше важливі події в державі, безпосередньо стежить за виконанням отриманих від фараона вказівок.Слабка диференціація окремих ланок управлінського апарату, їхній нерозривний зв'язок із релігійно-господарською діяльністю в Древньому Єгипті визначили існування тут особливих груп осіб, що одержали при XVIII династії назву "слухняних призову".
"Слухняні призову" - це ті, хто міг безпосередньо вислухати і повинні були виконати наказ свого пана. Та сама особа могла мати "слухняних призову" і знаходитися в групі "слухняних призову" свого пана, начальника вищого рангу.
У системі органів керування особливу роль грала група "великих слухняних призову царя" - придворних, значних вельмож, державних діячів, охоронців царя. Частину своїх управлінських функцій представники цієї групи могли передавати своїм "слухняним призову". Вони найчастіше сполучали ряд посад, одержуючи за кожну з них особливе посадове земельне володіння. "Великі слухняні призову царя" очолювали усі вищі відомства в державі, у яких служили їх "слухняні призову".
Особливу групу "слухняних призову богів" складали робітники храмових господарств, поминальних храмів мертвих єгипетських фараонів. Їхня діяльність очолювалася особливими начальниками. Весь цей складний комплекс служб, господарських підрозділів так чи інакше був пов'язаний із трьома головними галузями керування, із трьома головними відомствами (військовим, податковим і відомством суспільних робіт), виражалися ці роботи в будівництві іригаційних споруджень чи царських гробниць.
1.2. Державний устрій у Месопотаміії
У Месопотамії найбільше ранньою формою державної організації були міста-держави. Треба, проте, мати на увазі умовність розходжень між деякими міськими і сільськими общинами, тому що городяни також займалися землеробством і користувалися всіма правами членів общини. Не випадково і місто і село по-аккадські мали одну назву - ур.
На чолі перших месопотамських міст-держав стояв правитель-цар, що звався енсі ("що очолює рід", "що закладає храм") або лугаль ("велика людина", "хазяїн", "пан"). У містах скликалися общинні збори і ради старійшин. Ці общинні органи не тільки обирали й у деяких випадках скидали правителів, але і визначали об’єм їхніх повноважень, надаючи їм більші або менші права у військовій і законодавчій областях. Лугаль, певне, відрізнявся від енсі великими військовими повноваженнями. Самим общинним зборам належали законодавчі, фінансові (право встановлення цін, усякого роду зборів), судові функції і функції по підтримці суспільного порядку.
Правитель міста був главою общинного культу, відав іригаційним, храмовим і іншим суспільним будівництвом, головував військом, головував у раді старійшин або в народних зборах.
Посилення царської влади при Саргоні і його спадкоємцях, що продовжувалося при царях III династії Ура, чому сприяли переможні війни цих правителів, було закономірним явищем. Воно було продиктовано необхідністю об'єднання общин, централізованого і раціонального використання іригаційно-водяного господарства. Звідси виникає і новий вид правителя лугаля-гегемона, влада якого виходила за рамки окремого міста й у силу цього не обмежувалася общинними органами. Влада правителів стала набувати спадкового характеру, а адміністративний апарат і сам цар - уособлювати єдність великих територій. Місцеві енсі були низведені до положення чиновників, царю була підпорядкована храмова адміністрація.