Державний устрій і суспільний лад країн Стародавнього Сходу
У циньсько-ханьському Китаї укладаються централізовані деспотичні імперії. Перемогу централізації в Стародавньому Китаї можна пояснити рядом причин, зокрема етнічною, духовною, культурною спільністю населення Китаю. Не останню роль зіграло й усвідомлення найбільше далекоглядними представниками правлячих прошарків Китаю необхідності об'єднання, припинення братовбивчої боротьби "усіх проти всіх". Ці прагнення висловилися в поширенні в епоху Чжаньго ідеології легістів.
Шан Ян у IV в. до н.е. провів серію реформ, що призвели до централізації царства Цинь і його наступному посиленню, що завершилося створенням Циньської імперії. На підставі цих реформ були дозволені вільні купівля-продажі землі, введений податок на землю, що стягався з кожного землевласника в залежності від розмірів його земельного володіння. З податком на землю був введений чіткий адміністративно-територіальний поділ, а також кругова порука в десяти-, п’ятидворках, покликаних на основі взаємного стеження охороняти порядок на своїх територіях. З метою запобігання тривалих чвар сімейних кланів була заборонена кревна помста. Введено єдині міру і вагу й ін.Політика легістів у царстві Цинь завдала сильний удар головному супротивнику централізації - спадкової титулованої аристократії. По новому положенню про ранги знатності вони присвоювалися не в зв'язку з аристократичним походженням, а за заслуги перед правителем. Наприкінці III в. до н.е. в імперії Хань була створена система 20 чиновних рангів, відповідно яким чиновники займали посади й одержували платню. Останнє означало виплату від 10 тис. данин зерна в рік володарю 1-го рангу, до 100 данин - володарю 20-го рангу.
Влада монарха в циньсько-ханьському Китаї обожнювалась. Правитель царства Цинь, що об'єднав у межах Циньської імперії великі території, прийняв титул імператора (ді). Імператор виступав у якості символу, уособлення єдності країни. Важливе місце в державному апараті займали органи, що були пов'язані з ритуалом і обрядами, покликаними підтримувати міф про божественне походження "сина Неба". У руках китайського деспота зосереджувалася повнота військової і законодавчої влади. Він був вищим суддею, стояв на чолі багатоступінчастого військово-бюрократичного апарату, призначав усіх вищих чиновників центрального і місцевого апаратів.
Центральний апарат імперії містив у собі ряд відомств: фінансове, військове, судове, обрядів, сільського господарства, відомство імператорського подвір'я, палацевої стражі. Глави головних відомств запрошувались на наради до імператора, на яких обговорювалися важливі питання державного життя.
У порівнянні з державним апаратом інших стародавньосхідних держав цей апарат відрізнявся і численністю, і великим об’ємом повноважень, що у свою чергу визначало соціальну значимість, престиж чиновництва.
2. Характеристика суспільного ладу
Схід у древності був представлений багатьма країнами, поруч найбільших регіональних цивілізацій (індо-буддійської, асирійсько-вавилонської, конфуціансько-китайської), але вищевказані особливості (відсутність пануючої ролі приватної власності, застійний характер розвитку) були головними визначальними рисами їхньої типологічної подібності на відміну від античних країн, що розвиваються динамічно, а потім і країн Західної Європи, спадкоємця античної цивілізації.
Однієї з основних соціальних форм, що грають вирішальну роль в еволюції стародавньосхідного суспільства, була сільська община, що зберегла багато в чому риси патріархально-родової організації. Значною мірою вона визначала характер політичної влади в цих суспільствах, роль і регулюючо-контролюючи функції стародавньосхідної держави, особливості правових систем.
У Древньому Китаї, наприклад, основою соціального життя протягом тривалого часу були патронімії (цзун), що об'єднували декілька сотень (до тисячі і більш) сімей, що належать до однієї родинної групи. Структура замкнутих сільських общин із натуральним характером виробництва, із сполученням ремесла і землеробства в рамках кожної общини, слабким розвитком товарно-грошових відносин складала основу соціального життя й у Древньої Індії.
Міцність общинних, родиноплеменних і інших зв'язків гальмувала процеси утворення класів, зокрема розвиток тут рабовласництва, але не змогла стримати соціального і майнового розшарування в суспільстві.
В міру виділення надобщинних управлінських структур стали укладатися і власне царсько-храмові господарства, утворювані головним чином за рахунок присвоєння общинних земель. Володіти ділянками царсько-храмових земель могли лише люди, що виконують ту або іншу роботу, що несуть службу на правителя або храм. Тут рано почала використовуватися праця рабів, різноманітних категорій підневільних осіб.