Страхування в Україні

Законодавство більшості розвинутих країн передбачає обов'язкове страху-вання відповідальності власників деяких джерел підвищеної не¬безпеки, найбільш загрозливих внаслідок значного поширення або ве¬ликих масштабів імовірної шкоди. Практично в усіх країнах існує обов'язкове страхування відповідальності власників автотранспортних засобів. З 1 січня 1997 року стра-хування відповідальності власників транспортних засобів у обов'язковій формі провадиться також в Україні. У більшості країн світу здійснюється страхування відпові¬дальності власників авіаційного транспорту, власників суден, користу¬вачів ядерних установок, обов'язкове страхування професійної відпо¬відальності певних категорій фахівців. Практично всі перелічені види страхувих послуг по-чинають активно розвиватися й у на¬шій країні.

3.Порядок надання страхових послуг страхувальникам.

Надання страхових послуг здійснюється на підставі договорів, заключе-них між страхувальником та страховиком, страхових полісів. Згідно із Законом України «Про страхування» договір страхування є угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі страхово-го випадку виплатити страхову суму або відшкодувати збиток у межах страхо-вої суми страхувальни¬кові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зо¬бов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та вико¬нувати умови договору.

Змістом договору як юридичного факту визнається сукупність його умов. Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організа¬ціями (ком-паніями) умови (правила) з різних видів особистого і май¬нового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-під¬приємницькі можливості страхуваль-ників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істо¬тних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Отже, угода сторін зво-диться, по суті, до прийняття або відмови від укладен¬ня договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в індивідуальних договорах страхування.

На ринку страхових послуг поширюється «продаж страхових полі¬сів», у яких усі умови страхового договору передбачені в одно¬сторонньому порядку страховиком. Придбавши такий поліс, страху¬вальник «погоджується» із запро-понованими умовами.

Отже, визначальною ознакою договору є угода сторін. Проте для деяких цивільно-правових договорів самої лише угоди сторін недос¬татньо. Потрібно ви-конати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консєнсуальних). До них належить договір страхування, який набуває сили з моменту спла¬ти страховиком першого страхового внеску (якщо договором або за¬коном не передбачено інше). Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладання договору страхування може засвідчуватися страхо-вим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхуваннямУ Законі докладно висвітлені реквізити, які мають міститися у страховому свідоцтві (полісі); а) назва документа; б) назва, юридична адреса і банківські реквізити страхувальника; в) прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальни-ка, його адреса; г) об'єкт страхування; д) розмір страхової суми; е) зазначення страхового ризику; є) розмір страхового внеску, строки і порядок його внесення; ж) строк дії дого¬вору; з) порядок зміни і призупинення договору; й) інші умови за зго¬дою сторін, у тому числі доповнення до правил страхування або виня¬тки з них; і) підписи сторін.

Вимоги законодавця до необхідних реквізитів страхового полісу, які ма-ють виконуватися страховими організаціями, фірмами, компані¬ями, безперечно сприятимуть не тільки одноманітності в оформленні

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавст¬вом, зокрема Законом України «Про страхування». Існують дві стадії у процесі укла-дання договору: 1) пропозиція однієї сторони іншій всту¬пити в договірні відносини (оферта); 2) одержання і прийняття пропо¬зиції іншою стороною — акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції. .

Питання про правову характеристику оферту не може розглядатися без ураху-вання теоретичних положень, розроблених наукою, та поста¬нов цивільного за-конодавства.

Пропозиція щодо укладання договору може визначатись як оферта, якщо вона відповідає ряду необхідних ознак, зокрема, з оферти має випливати волеви-явлення на укладання договору, а не просто наводи¬тися інформація про мож-ливість укладання договору. Оферта має бути адресована конкретній особі.