Отаман Іван Сірко

Варто зазначити, що Сірко був перший козацький ватажок, який залучив до спільної боротьби проти османської імперії калмиків, і вони дуже високо цінували його полководчий талант. Показові слова калмиків про те, що вони "служить с Сирком ради, а с иними полковниками ни с кем служити не хотят" .

Польський воєначальник С.Маховський у листі від 26 лютого 1664 року писав, що Сірко вже кілька разів воював під Перекопом та Очаковом, з триво-гою згадував про народне повстання проти панів-"державців" на Брацлавщині та його зв'язок із Сірковими діями .Так, він переніс свої дії на Пра-вобережжя, піднімаючи народні повстання в тилу польської армії. Це стало однією з важливих причин провалу походу Яна Казимира на Сіверщину. Сірко воює тоді по всій Черкащині (Городище, Канів, Корсунь, Медведівка, Сміла, Торговиця, Чигирин тощо), боронить Бужин, громить війська одного з найкращих за всю історію Польщі полководців - Стефана Чарнецького, який "уславився" надзвичайною жорстокістю в придушенні національно-визвольної боротьби українського народу й був через це та через нахил до химерного одягу з тигрової шкури прозваний козаками "рябим собакою". У Брацлаві та Чигирині Сірко навіть захопив скарби Тетері, чим різко зменшив можливості цього гетьмана наймати собі на службу іноземні війська.Успіхи Сірка дістали визнання царського уряду та Брюховецького й у документах вперше з'являються звістки про його маєтності: він дістав у володіння будинок із засіками та, як і його брат, млин. Водночас у польських джерелах іноді пишеться й про поразки козацького отамана. Мемуарист Ян Дробиш Тушинський (помер у 1707 р.) згадує про перемогу військ С.Маховського над запорожцями Сірка, донськими козаками та калмиками на Великдень (13 квітня 1664 р.) під "Сарадзиним Лісом за Чечельником". Є й інша звістка, яку знаходимо в щоденниковому записі 18 травня 1660 року польського шляхтича Яна Антонія Храповицького: Прийшла відомість, що татари розбили Сірка козака, якого Хмельниченко послав був з кількадесят тисяч козаків боронити, щоб татари не пройшли в Україну" . Та вона маловірогідна. В.Коховський і "Віршована хроніка" наголошують на поразці Сірка в Городищенському бою 1664 року. Якщо навіть і взяти до уваги ці, а можливо, й деякі інші невдачі, безсумнівною є його перевага в битвах з ворогами. Адже тільки Яворницький установив 55 вдалих походів Сірка проти ворогів, а джерела, що їх ми виявили, дають змогу збільшити кількість перемог принаймні на 10. Улітку 1664 року на Правобережжі вибухло нове повстання, яке очолив Сулимка. Воно було спрямоване проти Польщі та її союзника Павла Тетері. Керівник повстання послав свого козака Федора з Балабанівки до Сірка, просячи допомоги й називаючи кошового отамана "братом", але той нібито відмовив. Тут слід зазначити, що Сулимка звернувся запізно, до того ж не узгодив попередньо, коли починати повстання. Через це кошовий отаман не зміг вчасно підійти до Торговиці й обмежив свої дії районом Городища та Умані. А свідчення гетьмана Петра Дорошенка, який урядував у 1665-1676 роках, указують на те, що Сірко брав найактивнішу участь в антипольському повстанні 1664 року і разом з Сулимкою вони "страшну війну почали в Україні". Пише про участь Сірка в цьому повстанні й мемуарист Юхим Єрлич, додаючи також про зв'язки кошового отамана з колишнім гетьманом Виговським. Цього останнього, як відомо, трохи пізніше Тетеря та його кум Маховський звинуватили в підтримці повстання Сулимки й наказали розстріляти.

Визволити 1664 року Правобережну Україну від польського гніту не вдалося. Уряд Речі Посполитої перекинув сюди значні сили й тому Брюховецькому та Сіркові доводилося з боями відступати. І хоча в липні 1664 року Сірко разом з Косаговим розбив ворога в Капустяній Долині, наступного місяця кошовий отаман зазнав поразки в битві проти польських військ під Городищем, причому навіть пішли чутки про його загибель. Мабуть, саме тоді він дістав тяжкі рани, сліди яких можна було побачити на його кістяку і через 300 років. Уже на початку листопада 1664 року він побував у Харкові й Білгороді, став харківським, а за іншими джерелами - зміївським полковником, але не втратив міцних зв'язків із Січчю.

Антипольське повстання на Правобережжі, енергійні дії там Сірка та Брюховецького прискорили падіння Тетері. На зміну йому після недовгої боротьби було обрано Петра Дорошенка. Цього гетьмана із симпатією зобразив пізніше Великий Кобзар, а класики української літератури назвали його "Сонцем Руїни". Внук Михайла Дорошенка, оспіваного поряд із Сагайдачним у народній пісні "Ой на горі та й женці жнуть", він почав свою діяльність ще в роки Визвольної війни. Петро Дорошенко щиро хотів повернути незалежність України, її єдність, добивався й відновлення договору 1654 року. Під його керівництвом було завдано кілька значних поразок армії Речі Посполитої. Це посилило визвольний рух не тільки в Правобережній Україні, а й в Лівобережній, де зростало невдоволення колоніальною політикою російського уряду.1667 року після укладення угоди між Росією та Польщею (Андрусівська змова), унаслідок якої формально закріплювався поділ України між ними заради боротьби з Османською імперією, внутрішньополітична ситуація значно загострилася. Усвідомлюючи це, Брюховецький налагоджує зв'язки з Дорошенком, сподіваючись у разі повстання зберегти гетьманську булаву. На початку 1668 року це повстання вибухнуло. Сам Брюховецький 24 лютого 1668 року надіслав з Гадяча зазивні універсали і на Слобожанщину, зокрема а Мерефу. У той час Сірко тільки-но повернувся з успішного походу до Криму (з-під Кафи). Тоді було визволено 2 тисячі християнських невільників, узято в полон 1500 ординців. Він не мав жодної прихильності до Брюховецького, з яким фактично розірвав стосунки ще 1664 року. В міру того, як лівобережний гетьман ставав, за словами Тараса Шевченка, "гряззю Москви", Сірко дедалі більше віддалявся од нього. Уже те, що після повернення з походу 1664 року Сірко осів не на Лівобережній Україні, тодішній Гетьманщині, яка перебувала під контролем Брюховецького, а на Слобожанщині, красномовно свідчить про це. Проте коли й сюди надійшли зазивні універсали Брюховецького, Сірко підняв на Слобожанщині повстання. У даному разі Сірко діяв як патріот України, узгодивши свої дії попередньо з Дорошенком, а Брюховецького роз-глядав як тимчасового союзника. Незабаром він оволодів значною частиною Слобожанщини, але здобути Харків йому не вдалося.