Отаман Іван Сірко

У серпні 1675 року Сірко зі своїм військом таємно форсував Сиваш і зненацька вдарив по Криму, захопивши кілька міст і дійшовши аж до Бахчисарая. Хан разом зі своїм двором мусив рятуватися втечею в гори. І хоч кримці швидко отямились, але перепинити шлях козакам на Січ їм не вдалося. Удаючись до військових хитрощів, Сірко обдурив ворога й прорвався через Сиваш назад до Січі з багатою здобиччю та великою кількістю визволених християн. Цей похід досить повно висвітлено в джерелах, насамперед у літопису Величка . Якби ж то так докладно ми знали й про інші Сіркові походи!

Того ж року Дорошенко, переконавшись у тому, що його союз з Туреччиною не справдив надій, шукає нових союзників. Оскільки в Батурині сидів його заклятий ворог Самойлович, то правобережний гетьман звернувся до Сірка. Кошовий отаман бачив тут нову можливість об'єднати сили Право-бережної і Лівобережної України, Запорозької Січі й зрештою ліквідувати небезпеку з боку Османської імперії, спираючись на допомогу Московщини, Речі Посполитої та деяких інших держав. Ось чому він охоче йде на нове зближення з Дорошенком, забувши про недавнє ворогування. На чолі загону козаків кошовий отаман прибуває до Чигирина 20 жовтня 1675 року. Його супроводжують також донці Фрола Минаєва та калмики Єсинея. Після урочистої зустрічі Сірка Дорошенко оголосив про свій перехід "під царську руку" й присягнув у цьому кошовому отаманові 22 жовтня. Вів передав також Сіркові булаву, прапор та інші клейноди, але той залишив їх правобережному гетьманові. Тоді ж Сірко й Дорошенко сповістили про цю подію Са-мойловича, надіславши йому свої листи. 25 жовтня Сірко покинув Чигирин... Діючи так, кошовий отаман наражався на значну небезпеку, адже він входив до союзу без царського указу й відома Самойловича. Цар і гетьман Лівобережної України дедалі менше зважали на права та вольності Запорозької Січі, а Сірко якраз палко обстоював Їх і намагався провадити максимально незалежну політику. На жаль, він не завжди знаходив розуміння навіть у найближчого оточення. От і цього разу козакам не сподобався далекоглядний крок свого ватажка, спрямований на зближення з Дорошенком, вони не в усьому сприйняли вияви поваги кошового отамана до ослаблого правобережного гетьмана. На зворотному шляху в загоні виникло якесь заворушення, тож Сірко мусив покинути їх і сам добирався до Січі. Чигиринська подія викликала лють Самойловича, і той поспішив подати в Москву чергові доноси на Сірка. "Попович", як презирливо називали козаки Самойловича, був наляканий тим, що з ним учинять так само, як з Брюховецьким у 1668 році. Обізвався нарешті й російський уряд, який не визнав присяги Дорошенка Сіркові й вимагав складання нової присяги в присутності Ромодановського та Самойловича, передачі цьому останньому гетьманських клейнодів. А самого Сірка недвозначно попереджали про неприпустимість таких дій.

Однак козацький ватажок не втратив рівноваги. Прибувши на Січ, він швидко поновив свій вплив і зовсім не думав зрікатися Дорошенка у важкий для того час, клопотався про подальшу долю правобережного гетьмана. Діяльність Сірка спричинилася певною мірою до того, що цар не заслав Дорошенка до Сибіру, а дозволив прожити йому в Сосниці. Щоправда, царський уряд швидко зламав своє слово і вже в 1677 році Дорошенка було відправлено до Москви, де він опинився в становищі почесного засланця у В'ятці. Не думав Сірко припиняти й своїх відносин з Варшавою, незважаючи на неодноразові попередження з Москви та Батурина. Він покладає певні надії на нового короля Польщі Яна III Собеського, якого знав особисто. Ян Собеський надавав великого значення Січі у своїх планах війни з Османською імперією і з свого боку не раз посилав на Січ своїх представників, допомагав козакам матеріально й фінансове. Цікавий лист короля до Сірка, у якому він просить послати запорозьке посольство на засідання сейму та на свою коронацію, що мала відбутися в Кракові 2 лютого 1676 року.Тим часом Османська імперія в 1677 ропі перейшла в наступ у Наддніпрянщині, намагаючись дістатися Києва. Турецький уряд планував також знищити Січ. Султан хотів поставити вздовж Дніпра свої фортеці аж по Кодак. Про можливі наслідки цього з острахом говорилося в царській грамоті: турки "там конечно город делать мислят, в чем он (Кодак) оберегает, сохрани Боже, как то место они неприятели осядут, то уж ни єдиного в За-пороги казаха не пропустят й уже на них будет невозможно наступать й водою в землю их ходить, что й на море уж не пропустят казацких челнов; только на то место из городов малороссийских ход на море, а инуды никуды нельзя... А как в Кодаке будет городок татарской, то, сохрани Боже, весно пропадет Запорожье, но уже из малороссийских городов полем й водою всегда на обед й на вечер приходить станут, потому что Кодак близко мало-российских городов" .

Щоб посилити свої позиції в Україні, турецький уряд випустив із в'язниці Юрія Хмельницького й проголосив його правителем України. Хмельниченко стягував під свої прапори козаків, невдоволених польським та російським пануванням, соціальною політикою гетьмана Самойловича; слав своїх посланців і на Січ до Сірка, намагаючись перетягти його на свій бік. Цікаво, що серед посланців Юрія Хмельницького був і його небіж Іван (чи не син Тимоша Хмельницького?).

На Січі тоді створилася надзвичайна ситуація. Наступ Російської імперії на неї тривав. Бракувало харчів, боєприпасів, а цар та гетьман не поспішали з допомогою. У разі небезпеки вони могли вчинити з Січчю так, як свого часу з Ладижином та Уманню, залишивши ці два міста на поталу турецьким військам. Хоч запорожці провели на початку 1677 року кілька вдалих акцій проти Османської імперії, захопили в пониззі Дніпра турецького посла до Криму, було ясно, що навряд чи витримає Січ удар усього війська Османської імперії. Кримського ханства та ногайських орд. Не слід забувати, що найкращі часи Січі були вже в минулому, після Визвольної війни основна частина козаків перейшла на "волость", на землі Гетьманщини. За цих над-звичайно складних умов Сірко виявив себе як справжній дипломат. Він розпочав переговори з турецьким і кримським урядами, з Юрієм Хмель-ницьким, пішов на деякі поступки, усіляко намагаючись виграти час. Через своїх посланців Сірко переконував уряди Московщини, Речі Посполитої, Лівобережної України, що Січі вкрай потрібно збільшити допомогу. Невдовзі до Москви й Батурина дійшли чутки про те, що Сірко уклав з султаном перемир'я до весни 1678 року, а також пообіцяв дати Ю.Хмельницькому запорожців на допомогу. З огляду на пі тривожні повідомлення новий цар Федір послав на Січ посольство В.Перхурова, а потім й О.Казандеева, які привезли запорожцям гроші й пообіцяли допомогу. З інших джерел довідуємось, що цар та Самойлович справді вжили певних заходів для зміцнення Надпорожжя, збільшили допомогу Січі. Дипломатична гра Сірка завершилася повним успіхом. Військо Османської імперії вирушило на Чигирин. Унаслідок цього відпала потреба аги на крайні заходи, тобто, як планував Сірко, знищити своїми руками Січ, а запорожцям заховатися на островах Великого Лугу. Запорозька Січ посилила свої позиції завдяки по-стачанню зброї, боєприпасів і харчів з Московщини та Гетьманщини.