Отаман Іван Сірко

Подальша характеристика Сірка в поемі дедалі більше нагадує легендарного характерника козака Мамая. Автор переказує "байки" людей, згідно з якими козацький отаман був чарівником, але свої чари напускав лише на бусурманів. До речі, у хроніці Коховського знаходимо розповідь, за якою Сірко нібито заморочив татар своїми чарами, що допомогло йому виграти битву. Далі йдеться про те, що він був чудовий стрілець, бив птаха в небі, а звіра в полі й рідко коли вони рятувалися від нього. Сірко чудово орієнтувався в безмежних степах і коли пускав навмання стрілу під час походу, то легко міг знайти її, коли вертав назад. Дала йому, за словами автора "Віршованої хроніки", доля і "щастя, і розум, і мужнє серце, і зброю, і славу".

Приблизно в такому ж дусі змальовується Сірко і в народних легендах та переказах, де йому зокрема приписували вміння обертатися на тварин, заворожувати кулі, одне слово, усі якості козака-характерника (див. легенди "Кошовий Сірко", Долгорукий і Сірко", "Превеликий характерник", "Як Сірко переміг татар", "Його жахались вороги", "Сила Сіркової руки", "Заповідь Сірка", "Сірентій Правопоручник", "Великий воїн") .

Іван Сірко був одружений із Софією, про яку майже не знаходимо відомостей у джерелах. Можливо, вона походила з Полтави, оскільки з цим містом її також пов'язують документи. Софія та Іван мали щонайменше двох синів і двох дочок. Доля Сіркової дружини була така ж нелегка, як і доля дружини гоголівського Тараса Бульби. Не випадково в українській народній думі "Вдова Івана Сірка й Сірченки" говориться:

В городі Мерефі жила жона,

Старенька вдова,

Сірчиха-Іваниха,

Вона сім літ пробувала,

Сірка Івана в очі не видала.

Тут дуже точно підмічено тяжку долю дружин степових лицарів, що, підхоплені воєнним вихором, упродовж років були відірвані од домівки.

Іванових синів, згідно з думою, звали Петром та Романом. Один з них імовірно Петро був одружений з дочкою молдавського господаря (правителя) Хінкула. Очевидно, саме він загинув під час вдалого загалом походу запорожців на Крим у липні 1673 року . За народною думою, Петро Сірко поліг у бою проти турків через зраду джури Голуба Волошина, тобто молдаванина, і дещо не так називається місце загибелі старшого сина кошового отамана: десь за річкою Тор (Сіверський Донець) біля "трьох зе-лених байраків".

Другий син - Роман, за даними німецькомовноі швейцарської газети від 30 червня 1680 року, виданої в Цюриху ("Ordinari Wochen-Zeitung"), був од-ружений з донькою покійного гетьмана Лівобережної України (1663-1668 рр.) Івана Брюховецького. Це весілля відбулося приблизно в другій половині 1679 року. Козаки пропонували тоді Іванові Сірку скинути Самойловича і взяти гетьманський уряд у свої руки, але кошовий отаман відмовився, сказавши, що він уже скуштував одного разу Сибіру і вдруге не хоче*. Роман Сірко був досить досвідченим козаком, про нього навіть складали пісні ("Ой Лимане, Лимане...").На схилі життя Іван Сірко послав Романа із сотнею козаків на службу до короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Це була досить поширена практика, варто згадати хоча б аналогічний приклад із сином Михайла Ханенка, який виховувався при дворі короля Речі Посполитої Михайла Вишневецького (правив у 1669-1674 рр.). По смерті Івана Сірка його сина Романа взяв під опіку король Ян Собеський. В інструкції короля, даній його послу на Січ брацлавському протопопові Зарембі 24 липня 1682 року, цей останній мав переконувати козаків, що "шкатулка" королівського серця завжди відкрита для них і як доказ нагадати, що король "Сіркового сина пригорнув до себе завдяки пам'яті й заслугам його батька". У спеціальному листі до запорожців, датованому приблизно тим самим часом, король зокрема писав: "Уродзоний Сірко, котрого як сина, такого великого мужа і відважного ватажка за цілість християнства ми пригорнули до себе і взяли під власну опіку, аби показати світові, як ми вдячні лицарській праці його батька" , тобто Івана Сірка. Із згаданої вже думи довідуємося, що другий син Сірка, очевидно, цей-таки Роман помер у Мерефі на очах у матері. Про дочок Сірка майже нічого не відомо. Одна з них вийшла заміж за мереф'янського козака Івана Сербина, друга дочка - за Івана Артеменка (Артеміва), козака Харківського полку. Обидва зяті довгий час жили в Мерефі з сім'ями. Були в Сірка, очевидно, і внуки... І нині в Україні, зокрема в Дніпропетровську (Січеславі) живуть люди з прізвищем Сірко, які вважають славетного кошово-го отамана своїм предком.