ІВАН МАЗЕПА
Отака-то була благодать на московськім березі. Аж страшно було, що коли людей не спинять зброєю (під страхом кари не розрішалося переселятися на той бік), то «в одно літо» спустіє московська сторона, сторона православної свободи, а заселиться польська сторона католицької неволі.
Скоро по тім гетьман дістав указ іти самому на війну. Зібрався, пішов, але дістав другий указ, де велено було зостатися, а виправити тільки відділ. Пішов Апостол Данило, полковник Миргородський; розбив шведського генерала Шліппенбаха, але доносячи про те гетьману, скаржився, що москалі відбирали у козаків здобич і всяко зневажали українців.
Навряд чи хто далі, почувши від товаришів про таке добро з москалями, захоче йти в оту царську службу. Хіба тільки з-під нагая,— говорили полковники.
Козачеству так добре було під москалем, що воно почало тікати до шведів, і цар видав указ, де говорив:
«Намь великому государю, слышать о томь прискорбно, однако ми вась, отамановь і козаковь й все поспольство увьщаваемь даби вы, припоминая Бога й крестное наше цьлованіе й службу вашихь предковь и отечество своє — возвратились вь дома свои безь всякого сумненія, а наша, великаго государя, милость никогда оть вась отьемлема не будеть. Кто же сію милость презрить й попрежнему в'ь дом'ь не возвратится — й т'ь лишени будуть нашей царской милости й воспрімуть смертную казнь і отчество ихь й насльдіе вь вечномь проклятій да пребудуть».
В 1702 році стародубський полковник Миклашевський удачно бився під Биховим, а Раїч бився в Литві зі шведами, а потім Нарву запорожці взяли, а потім Чернігівський полковник Юхим Лизогуб узяв Орішок (тепер Шліссельбург). У слідуючім разі погнав Петро козаків аж з башкирами воювати, а запорожці стояли на Неві. Москалі їм не давали ні крупи, ні сухарів, та й хліба давали тільки половину пайка. Вернувшися додому, багато дечого доброго розказували січовики про московську добрість. Словом, показала себе Москва на всі боки. Аж гетьман уже писав, що у українців у всіх «зьло отпадает сердце кг великому государю»...
1704 року Петрові забажалося послати козаків й у Польщу. Гетьман пішов з усім військом, а вперед з 3.000 послав Апостола. І довелося Апостолу попасти під начало царського посланника німця Паткуля. Добре Паткуль залив сала за шкуру козакам. Учив їх німецькому строю військовому, а хто не скоро вчився, того бив. Коли сотник Родзянко сказав був раз, що козаків хіба півроку теба буде учити — то Паткуль хотів за се повісити сотника. Взагалі Апостол писав до гетьмана: «Від самого початку вірної служби нашої престолу пресвітлійших монархів ніколи не були ми в такім безчестю й нарузі, як тут від пана Паткуля. Він самовольно велить нам бути під його командою і каже, що цар нас прислав сюди тільки по те, щоби тут і ім'я наше пропало. Військо голе, босе й голодне. Коли й далі так буде, то хоч би й під страхом смертної кари козаки розбіжаться, бо нічим жити. Хоч і служимо, обливаючися кровію, за тутешнє Величество, але честі ні від кого не маємо».І так воно й вийшло, як казав Апостол: Паткуль для своїх німців відібрав у козаків коней — і козаки піші тинялися по Польщі. Подогонили їх шведи, били — і ледве 80 душ вернулося їх додому.
А в 1705 році велено було гетьману йти на Волинь. Потім, як звичайно, прийшов другий указ, де повелівалося йти на Брест; а потім іще указ—іти самому на Сандомир, а в Литву пустити відділ війська. Мазепа йшов до Галичини і 14 серпня був підо Львовом. Новий король польський Станислав Лещинський чотири рази присилав до Мазепи, натякав про увільнення «з під володіння тиранського», але Мазепа всі ті листи відсилав царю.
А де тільки сходилися українці з москалями — діялася кривда. Мазепа послав під Ригу прилуцького полковника Горленка і от що писав Горленко: «Панове полковники драгунські з полками своїми стоять по селах, а козакам не дозволяють не тільки в селах ставати, але й випросити коїрму в село козаків не пускають, а як хто прийде, то драгуни б'ють». Писав і Орлик, що казакам дається хліба вполовину менше, ніж московським солдатам — «але тим хлібом без солі, без крупи, без сала чи можна прожити? Коні у козаків через шестимісячну роботу так уже знужені, що не можуть більше служити. А найголовніше—козаки мало не всі голі й босі, бо все потерлося через оту шестимісячну царську службу на дощах».
Цар звелів там поробити почти й на почти поставити козаків. То що вже тут виробляли московські офіцери — легко догадатися. Забирали силою у козаків коней, а потім козак ішов шукати свою худобину й находив змучену, голодну чортзна-де. Взявши козака з конем, офіцер бив разом і коня й козака: чому твій кінь поганий? Горленко скаржився, що його самого, наказного гетьмана, насильно зіпхнули з коня російські офіцери й забрали підводи й коней у нього й у козачої старшини.