Василь Гегело та його листування з Михайлом Комаровим

Однак вперше оригінальне прізвище Гегело промелькнуло в працях дослідниці фольклорно-етнографічної спадщини Дмитра Івановича Яворницького М.М.Шубравської. Спочатку вона опублікувала листа Яворницького від 26 січня 1904 р. до В.Гегело, в якому висловлено прохання надати грошову допомогу для публікації зібраних українських народних пісень [2]. Витяги з цього ж листа вміщені нею в монографії про Д.І.Яворницького [3]. В кінці минулого століття Дніпропетровський історичний музей видав перший випуск“Епістолярної спадщини Д.І.Яворницького”, де серед іншихвміщено листи до вченого Василя Біднова,який на той час перебував на еміграції у Празі. В двох листах за 1923 р. зустрічаємо ім’я В.П.Гегело. В першому він цікавиться: “Де Ваші стародавні приятелі – В.П.Гегело та ін.?” Очевидно, отримавши від Яворницького повідомлення про те, що Василь Гегело помер (дата не вказана), В.Біднов у наступному листі пише: “Сумна доля й наших знайомих... Сінодик довгий! Особливо шкода мені Гегело. Видно тяжко сердешному жилося! Хочу написати некролога, та не знаю коли саме він умер. Як точно знаєте, то напишіть, будь ласка, мені, як і про те, коли народився і де саме служив” [4]. Отже, з цих скупих відомостей вимальовується постать В.П.Гегело як приятеля Д.І.Яворницького, мецената, який надавав кошти для видання праць видатного археолога, етнографа і фольклориста.

Дещо ширші відомості про Гегелонаводить у книзі про діячів Січеславської “Просвіти” дніпропетровський журналіст, письменник і краєзнавець М.П.Чабан [5]. Власне, стаття в біобібліографічному словнику була вміщена тому, що Гегело був членом Катеринославської “Просвіти”. Автор зазначив, що Василь Гегело був сином титулярного радника Петра Івановича Гегела, що мав маєток у Новомосковському повіті Катеринославської губернії. В характеристиці зв’язків В.П.Гегело з українськими культурними діячами він посилається на публікацію Г.Д.Зленка. Крім того,М.Чабан говорить, що Гегело був почесним членом Катеринославської вченої архівної комісії, на діяльність якої щедро давав кошти, а також, що він був делегатом ХІІІ Археологічного з’їзду в Катеринославі (1905 р.) та членом Ювілейного Шевченківського комітету Катеринославської “Просвіти” (1914). Ці відомості про Василя Гегело підвищують значимість його постаті. А от роки життя Гегело в статті не наведені, бо на сьогодні їх, дійсно, точно не можна вказати, а лише приблизно.

Насамкінець, зазначимо, що в нашій статті “Михайло Комаров і Катеринославщина” також вміщено деякі відомості про В.П.Гегело, оскільки він листувався зі своїм знаменитим земляком і товаришем (6). Михайло Комаров (1844-1913 рр.) був видатним українським бібліографом, лексикографом, критиком, фольклористом, видавцем і громадським діячем. І листування з ним також додає ваги ролі В.П.Гегело в культурному і суспільно-політичному житті Придніпров’я.

Отже спробуємо на основі окремих розрізнених відомостей вималювати образ Василя Петровича Гегело, особливо акцентуючи увагу на його дружніх зв’язках з М.Ф.Комаровим. Основним інформаційним джерелом для цього для нас також є його листи до М.Комарова. Із обширного листування двох земляків і друзів збереглося лише 11 листів В.П.Гегело, які зберігаються в Одеській науковій бібліотеці імені М.Горького, складаючи окремий фонд під назвою “Архів М.Ф.Комарова” (ф.28). Вони не є оригінальними епістолярними пам’ятками, а лише їх машинописними копіями. Літературознавець і бібліограф М.Гуменюк, який листувався з сином Михайла Комарова вченим-ботаніком Богданом Комаровим(на той час проживав у м. Ленінабаді в Таджикистані), наводить витяг з листа, що допомагає приблизно визначити час, коли були зроблені копії. В листі до М.Гуменюка Богдан Комаров писав: “Архів після батька залишався дуже великий. В тому ж таки 1913 р., коли помер М.Ф.Комаров, я взявся за упорядкування його і склав докладний опис. Значно пізніше, наприкінці 20-х років, я надіслав цей опис разом з відповідною моєю статтею до академіка Д.І.Багалія, з яким велись переговори щодо передачі архівудо Української Академії Наук. Стаття моя мала бути надрукована в збірнику пам’яті М.Ф.Комарова, який збиралися друкувати в Харкові. Та справа з передачею архіву через якісь причини загальмувалася. В 1932 р. я змушений був спішно виїхати з Одеси. Розуміється, архіву я не мав змоги взяти з собою. Архів залишався в Одесі, у моїх сестер – лікарки Любові Михайлівни і поетеси Галини Михайлівни (друкувала вірші під псевдонімом Галина Комарівна). 29.VIII. 37 вмерла Люба, а 3.ІІ.38 й Галя. Дальша доля архіву мені не відома...” [7]. Говорячи про листи як найціннішу частину архіву Комарова, М.Гуменюк висловлює таке припущення стосовно машинописів листів: “Копії ці зроблені, очевидно, після 1932 р. (принаймні, коли син бібліографа Б.М.Комаров виїздив у 1932 р. з Одеси, їх ще не було). З якою ж метою виготовлено копії і куди поділися оригінали листів, нам встановити не пощастило” [8].Копії листів до М.Комарова вказують на його спілкування з великою кількістю українських письменників, істориків, вчених, акторів, художників, музейних працівників, просвітян. Він мав близько 200 кореспондентів, серед яких був і В.П.Гегело. Підкреслюємо значну кількість кореспондентів, яким Комарову треба було давати відповіді на листи, а значить в напруженій роботі нотаріуса і бібліографа і т.д. треба було знаходити для того час. Затримка з відповіддю викликала у декого з кореспондентів, в тому числі у В.П.Гегело, докір Комарову. Копій листів в “Архіві М.Ф.Комарова” є без двох десятків 900 (мова йде тільки про ті листи, які збереглися на час зняття з них копій, за умови, що копіїст з усіх листів зняв копії). Кількість листів, надісланих кожним з кореспондентів, коливається від 1 до 13. Василь Гегело належить до п’ятірки кореспондентів Михайла Комарова, чиїх листів у епістолярній збірці найбільше (від 11 до 13).11 листів Василя Гегело охоплюють 1888-1902 рр. Два з них не датовані, але їх зміст дозволяє приблизно визначити час їх написання. Перший лист написано російською мовою, інші – українською.