Меркантилізм, його розвиток і поширення (15-18 століття)
Отже, економічні погляди і практична діяльність Ордін-Нащокіна були спрямовані на те, щоб ліквідувати економічну й культурну відсталість Росії, перебороти засилля іноземного торгового капіталу і створити вітчизняну промисловість.
Найбільш цікавим і своєрідним виразником меркантильних ідей у Росії був Іван Тихонович Посошков (1652 - 1726). Автор зна¬менитої «Книги про вбогість та багатство» (1724) походив із оброч¬них селян. У різних документах його називають по-різному: то колишнім селянином, то купцем, то ремісником, то служилою лю¬диною. Пізніше Посошков очевидно розбагатів, про що свідчить йо¬го заповіт, згідно з яким йому належали кілька селянських дворищ, велика кількість землі, два будинки у Петербурзі, навіть кріпаки.
Економічну програму Посошкова викладено в його «Книзі про вбогість та багатство». Вона дуже близька до ідей класичного мер¬кантилізму, особливо до ідей Монкретьєна.
Основною лінією цієї програми є всебічний розвиток продуктив¬них сил, вітчизняної промисловості, торгівлі, сільського господарст¬ва, зміцнення економічної могутності Росії, досягнення її економіч¬ної незалежності.
Посошков - великий поборник розвитку в Росії різних ремесел, але він, як і годиться прихильнику меркантилістської теорії, з усіх видів діяльності найбільшого значення надає торгівлі, а з суспільних класів - купецтву. Проте далі Посошков стає більш оригінальним і вимагає, щоб торгівлею займалися не всі, а лише професіонали-торговці, обстоюючи надання останнім монопольного права на тор¬гівлю. Він є прихильником виокремлення торговців як певного соці¬ального прошарку з тим, щоб їх було оточено особливим державним піклуванням. Представники інших верств суспільства можуть за¬йматися торгівлею лише тоді, коли вони ввійдуть до купецького прошарку.
Щодо зовнішньої торгівлі, то лейтмотивом економічної програми Посошкова є «символ віри» меркантилізму - більше продавати й менше купувати. Він був прихильником активного торгового балан¬су, стверджуючи, що коли Росія більше продаватиме й менше купу¬ватиме, то гроші залишатимуться в ній, а не відпливатимуть за кор¬дон. Але Посошков надає цьому меркантилістському аргументу національного забарвлення, кажучи, що Росія може взагалі обійтися без імпорту, а експортувати може багато чого.Як і всі меркантилісти. Посошков піклувався про збереження і збільшення кількості грошей у країні. Тому він уважав, що завозити з-за кордону слід тільки те, що не виробляється в Росії і без чого обійтися неможливо. Він був категорично проти завезення з-за кор¬дону предметів розкошів, називаючи це непотрібною тратою гро¬шей. Проте погляд на гроші в Посошкова є досить суперечливим. Його вважають номіналістом, оскільки він стверджував, що гроші створює цар, який може перетворити копійку на карбованець, доста¬тньо лише поставити відповідний штамп. Але встановлена царем цінність грошей має силу тільки всередині держави, за кордоном же російські гроші тамтешні купці оцінюють на вагу металу, що в них міститься. Отже, щодо західноєвропейських країн Посошков дотри¬мується товарно-металістичної теорії грошей.
У Посошкова немає властивого представникам західноєвропей¬ського меркантилізму ототожнення багатства з грошима. Він розріз¬няє два види багатства: речове й неречове. Під речовим він розуміє конкретні матеріальні блага та гроші, а під неречовим - «правду», тобто вміле управління державою, добрі закони і праведний суд. Посошков розрізняє також багатство держави (доходи казни) і ба¬гатство народу (народне господарство), ставлячи на чільне місце са¬ме багатство народу.
Принципи, викладені у творах цих мислителів, знайшли практи¬чне відображення у відомих економічних реформах Петра І. Нама¬гаючись домогтися економічної незалежності Росії, він рішуче розв'язував це завдання меркантилістськими методами: залучення в країну золота та срібла, форсування експорту, заохочування росій¬ського купецтва, розвиток промисловості, у тім числі експортної, будівництво каналів і портів.
Ця політика безсумнівно була прогресивною і відповідала потре¬бам Росії початку XVIII ст. Вона мала багато спільного з кольберизмом, але Петро І не обмежувався заохочуванням торгівлі і про¬мисловості, а вживав дійових заходів для розвитку сільського гос¬подарства.
Певні риси меркантилізму були властиві й українській соціаль¬но-економічній думці кінця XVII - початку XVIII ст. Уже еконо¬мічна політика Б. Хмельницького (XVII ст.) свідчить про наявність у ній елементів меркантилізму. Вона базувалась на застосуванні принципу активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивезення товарів і обмеження вивезення кош¬товностей, установлення захисного мита, пільг місцевим підприє¬мцям і купцям. Велике значення мали економічні зв'язки з іншими країнами, довгострокові торговельні угоди. Така політика об'єк¬тивно сприяла пожвавленню економічного життя країни, розвитку товарно-грошових відносин, процесу первісного нагромадження капіталу.