Меркантилізм, його розвиток і поширення (15-18 століття)

Чітко формулює Мен і теорію торгового балансу: «Звичайним засобом для збільшення нашого багатства й наших скарбів є іноземна торгівля, що в ній ми завжди маємо дотримуватися того правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів».

Мен - ворог будь-яких заходів, що гальмують експортну торгі¬влю, він вимагає навіть зменшення мита на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які обстоювали високі ціни, Мен - прихильник низьких цін, котрі полегшуватимуть конкурен¬цію на зовнішньому ринку. Але він погоджується із ранніми мер¬кантилістами щодо використання в обігу тільки повноцінних гро¬шей, повторюючи вже відому думку Стаффорда: зменшення цінності грошей спричиняє підвищення цін на товари. Мен чітко розрізняв поняття грошей, багатства й дорогоцінних металів. Під ба¬гатством Мен розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю та інші дари природи. Щодо грошей він підкреслював також їхню роль для досягнення конкретної мети - залучити в країну через зовніш¬ню торгівлю більше дорогоцінних металів.

Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, так само як Стаффорд, вимагає заміни експорту сировини експортом го¬тових виробів. Він уважає досить суттєвим також розвиток транзит¬ної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також є джерелом збага¬чення. Особливо важливим є щодо цього мореплавство і необхідність доставки англійських експортних товарів у місце при¬значення тільки на англійських суднах.

Меркантилістські погляди розвивав і Самуїл Фортрей (1622 - 1681) син торговця, автор праці «Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенні торгівлі цього Королів¬ства». З метою стимулювання розвитку промисловості він пропонує встановлення на іноземні товари високого мита, унаслідок чого ціни на товари, що завозяться в Англію, зростатимуть, а це, у свою чергу, сприятиме збуту товарів вітчизняного виробництва.

Фортрей - чи не єдиний з меркантилістів, хто приділяє особли¬ву увагу засобам, які могли б підвищити продуктивність сільського господарства. Але й він, як і всі інші меркантилісти, уважає, що тільки від промисловості «головним чином залежить багатство ко¬ролівства».Коли меркантилізм як політика вичерпав себе, на його захист ви¬ступив видатний економіст Джеймс Стюарт (1712 - 1781). Він спробував оновити й розвинути далі меркантилістську концепцію у Will ст., коли вже поширилася теорія трудової вартості. 1767 p. він пише працю «Дослідження про принципи політичної економії тільки розвиває далі принципи меркантилізму, а й ро-і; уперед в економічній науці. Стюарт відмічав, що багатство створюється внаслідок продажу окремими капіталістами товарів за ціною, що перевищує їхню вартість. Він розрізняє «позитивний прибуток», що залежить від продуктивності праці, і «відносний прибуток», що є результатом обміну в процесі міжнародної торгівлі. На його думку, тільки пози¬тивний прибуток породжує зростання суспільного багатства.

Французький меркантилізм. У Франції меркантилізм також ві¬дігравав важливу роль у економічній політиці, особливо у XVII ст., хоча буржуазія тут була слабшою, ніж в Англії, а французький аб¬солютизм - суто дворянською диктатурою.

Політику меркантилізму взяв на озброєння вже Генріх IV, всіля¬ко стимулюючи торгівлю. Він уклав 1606 - 1607 pp. низку угод з іноземними державами, відмовився від прав корони на майно інозе¬мних купців, сприяв колонізації Канади, заборонив увезення тексти¬льних товарів і вивезення цінної сировини - шовку, вовни. У країні за допомогою привілеїв та субсидій насаджувалося мануфактурне виробництво.

Ще більшого розвитку політика меркантилізму набула за Людовіка XIV, завдяки заходам видатного державного діяча, міністра фі¬нансів Жана Батіста Кольбера (1619 - 1683). На його честь полі¬тику меркантилізму інколи називають іще кольберизмом. Кольбер уважав, що могутність держави визначається кількістю грошей, що є в її розпорядженні, а їх може дати тільки торгівля. «Ми повинні за¬воювати народи нашою промисловістю, - говорив він, - і перемог¬ти їх нашим смаком».

Найбільш відомим представником теоретичної школи мерканти¬лізму у Франції є Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575 - 1621). 1615 p. він опублікував книжку «Закони суспільного господарства» («Трактат з політичної економії»), яку присвятив королю і королеві-матері. Саме у цьому творі було вперше вжито термін «політична економія», що згодом став назвою цілої науки.

Економічні погляди Монкретьєна перебували на межі раннього та пізнього меркантилізму, що цілком відповідало економічному й політичному стану Франції того періоду. Релігійні війни проти аль¬бігойців спустошили південнофранцузькі міста, а гугенотська міжусобиця розладнала всю французьку економіку. На той час Анг¬лія вже значно випереджала Францію в економічному розвитку.