Меркантилізм, його розвиток і поширення (15-18 століття)

Кількість авторів-меркантилістів та їхніх праць надзвичайно ве¬лика. Тільки в Англії до 1764 р., за підрахунками одного з англійсь¬ких істориків, було оприлюднено понад дві тисячі таких економіч¬них памфлетів. Проте детальне їх вивчення протягом XVIII- XX ст. дало змогу виявити певну спільність теоретичних поглядів меркан¬тилістів. Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні поло¬ження. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто багатство - це не що інше, як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку. По-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утво¬рюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г - Г' - гроші, що породжують гроші, - такою є формула капіталу в меркантилістів. По-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на ду¬мку меркантилістів, хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багат¬ства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, ба¬ланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше ку¬пувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже рі¬знилися).

Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий мерканти¬лізм, що його Маркс характеризував як власне меркантилізм, або мануфактурну систему.

Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошо¬вого балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге - зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого ви¬трачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночас¬ною забороною їх вивезення. Адекватною була й економічна полі¬тика того часу, головною метою якої вважалося утримування гро¬шей у країні, тобто максимальне зменшення імпорту. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися дося¬гнути безпосереднім регулюванням руху грошей. Заборонялося ви¬возити благородні метали за кордон, купців-експортерів зо¬бов'язували частину виторгу привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.

Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою піз¬нішого меркантилізму. Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи - заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збіль¬шення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, вста¬новлення високого імпортного мита, зниження позичкового процен¬та - неодноразово впроваджувалися, наприклад в Іспанії, але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно без¬плідним, на ньому надто сильно позначалися вплив іще напівнату¬рального господарства, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтована на самодостатність економіки кожного міста.

Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність політики, що брала за мету втримування грошей у країні.У другій половині XVI ст. система монетарного меркантиліз¬му змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що до¬сягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового саль¬до, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розши¬рювалося мореплавство. На перший план висувалася політика про¬текціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систе¬му митних заходів: увезення іноземних товарів, що конкурують з ві¬тчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переро¬бити в середині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизня¬них товарів.

Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збага¬чення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині - основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єди¬ним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть ак¬тивного балансу. Меркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж збільшує. Пізні ж меркантилісти підходять до грошей уже як капіталісти, розуміючи, що гроші «породжують» гроші і для для цього вони мають бути в постійному русі.