Меркантилізм, його розвиток і поширення (15-18 століття)
Монкретьєн спробував розробити економічні заходи, запрова¬дження яких дало б змогу пожвавити народне господарство Франції. Виходячи з англійського досвіду, Монкретьєн досить детально роз¬глядає проблеми розвитку мануфактур, питання торгівлі, мореплав¬ства, професійного навчання тощо.
Монкретьєн є палким захисником третього стану, найбільш важ¬ливою частиною якого він уважає торговців. «Купці, - наголошує він, - надзвичайно корисні державі». Навіть розвиток промислово¬сті для нього не є самоціллю, бо кінцевою метою всіх ремесел, на його думку, є торгівля: «Філософи кажуть, що мета є причина всіх причин; і торгівля є, у певний спосіб, головною ціллю різних реме¬сел». Для могутності держави необхідне золото, а найнадійнішим способом його придбання є зовнішня торгівля.
Протиставляючи інтереси Франції інтересам інших країн, Монк¬ретьєн засуджує французьку політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших країн. При цьому він досить своєрідно трактує мер¬кантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іно¬земних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програ¬ють окремі учасники обороту, країна в цілому нічого не втрачає і не придбає. У зовнішній торгівлі іноземні купці є свого роду насо¬сом і, отримуючи прибуток, вони викачують багатство країни, з якою торгують.
Цікаво зазначити, що Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство», уважаючи, що золото створює лише передумови для багатства і добробуту країни, але само по собі ще не робить її бага¬тою. Першочергового значення він надає «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Монкретьєн у зв'язку з цим пише : «Не до¬статок золота та срібла, не кількість перлів та алмазів робить держа¬ву багатою, а наявність предметів, необхідних для того, щоб жити й одягатися: у кого їх більше, у того більший достаток».
Монкретьєн виступає проти зайвих розкошів, уважаючи їх одні¬єю з причин, що призводить до відпливу золота з країни. «Розкіш, - говорить він, - для держави чума і рокове розорення; із шовком у Турцію та Італію відпливає наше золото».
Монкретьєн відрізняється від багатьох інших меркантилістів ще й тим, що не випускає з виду потребу поліпшити становище народу, особливо селянства, про яке він говорить із великим співчуттям і вважає, що держава має турбуватися про нього.Меркантилізм в Італії. Для практичного запровадження полі¬тики меркантилізму в Італії не було належних політичних і економі¬чних умов. Величезна політична роздробленість Італії призводила до її неминучого економічного занепаду. Колись нагромаджені тор¬гівлею у XVI ст. капітали посилено перетворювалися на позичкові, розвивалася діяльність банків. Саме цей факт визначив інтереси перших італійських меркантилістів, які особливу увагу приділяли питанням грошового обігу і кредиту.
Уже згадуваний професійний банкір Гаспар Скаруффі (1519 - 1584) написав 1582 p. «Роздуми про монету і справжню пропорцій¬ність між золотом і сріблом», де розвивав ідеї, близькі до монетари¬зму. Скаруффі запропонував грандіозний як на той час проект скли¬кання загальноєвропейської конференції під керівництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг у міжнародному масштабі. У різних країнах, а іноді й у різних регіонах у межах однієї країни, існували різні грошові системи, що дуже ускладнювало роз¬рахунки й переказування грошей з одного місця в інше. Скаруффі запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову сис¬тему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівнюючи одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монетаристів він рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактувалися як зви¬чайні товари.
Цей проект підтримує й розробляє далі флорентійський банкір-економіст Бернардо Даванцаті (1529 - 1606), який опублікував 1582 p. книжку «Читання про монету». Даванцаті був прихильником біметалізму, засуджував хаос у грошовому обігу, пропонував повер¬нутися до вільної чеканки монет та обігу зливків.
З теоретиків більш зрілого меркантилізму можна назвати Антоніо Серра (XVI - XVII ст.), відомого автора «Стислого трактату про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень». Серра заперечує концепцію моне¬таризму й дотримується теорії «торгового балансу». Він засуджує заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручан¬ня держави в економічне життя, як приклад наводячи Венецію, котра має достатньо грошей завдяки тому, що розвиває свою проми¬словість, веде широку торгівлю. Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, залежить від розвитку ремесла, працелюб¬ності та винахідливості населення, розвитку торгівлі, відповідної політики уряду.
З відомих італійських меркантилістів треба також назвати Антоніо Дженовезі (1712 - 1769), котрий тривалий час займав кафедру в Неаполітанському університеті. На думку Дженовезі, взірцем правильної торгової політики є зовнішньоторговельні заходи Англії. У «Лекціях про комерцію й цивільну економіку» він детально аналі¬зує теорію торгового балансу. Неможливо допускати такого виве¬зення товарів, котрий послабив би вітчизняну промисловість і тако¬го ввезення, котре завдало б шкоди вітчизняним ремеслам, уважає Дженовезі.