Соціал-реформістські моделі економічного розвитку

Основною рисою політики державного контролю за заробітною платою була і залишається тенденція «вирівнювання» доходів різ¬них суспільних верств.

524Після того як рівень заробітної плати в Швеції став найвищим у світі, шведські соціал-демократи перейшли до розв'язування проб¬леми «справедливого розподілу власності». На відміну від австро-німецької моделі, в основу якої покладено принцип участі трудящих в управлінні, що забезпечує їм вплив і контроль за розподілом дохо¬дів в корпораціях, шведська модель передбачала формування проф¬спілкових фондів як засобу перерозподілу капіталів між секторами, що забезпечувало виникнення економічної контрвлади. Так, спів¬відношення обсягів капіталів, що мають у своєму розпорядженні об'єднання шведських підприємців, центральне об'єднання служ¬бовців і центральне об'єднання профспілок Швеції, становить від¬повідно 1 : 1,07 : 2,3.

Система управління суспільством, побудована на залученні до цього процесу різних впливових суспільних сил, яким делегується частина державних управлінських функцій, є основою «функціо¬нальної соціалізації», застосовуваної щодо приватного капіталу.

Еволюція програмної мети шведських соціал-демократів полягає в переході від ідеї «політичної демократії» (здійснення демократичних реформ, перебудова політичної системи), до ідеї «соціальної демокра¬тії» (спрямованої на ліквідацію відсталості та злиднів), а згодом до «економічної (індустріальної) демократії», орієнтованої на ліквідацію традиційного підкорення праці капіталу, зміцнення позицій праці (підвищення її соціального престижу, підвищення якості життя).

Принципи функціонального соціалізму, соціального партнерства та солідарності, що їх розуміють як компроміс заінтересованих груп, різних соціальних сил, відображено також у програмах соціал-демократичних партій Данії і Норвегії.

Французький варіант «змішаної економіки». Французький ва¬ріант «змішаної економіки» принципово відрізняється від інших, і не тільки концептуально. Французькі соціалісти, які відіграють вирішальну роль у формуванні «лівого» напряму соціал-демокра¬тичного руху, уважають, що націоналізація власності є невідворот¬ним, об'єктивно-обумовленим процесом.

Як важливу передумову докорінного трансформування суспільс¬тва вони розглядали проведення (починаючи з кінця 50-х pp.) полі¬тики «соціально-економічної модернізації», що знайшла відобра¬ження в доктрині «третього шляху» генерала де Голля. Її складо¬вими були:

- націоналізація ключових підприємств, банківських та фінан¬сових установ і посилення ролі державного сектора;

- посилення дирижизму: державного індикативного планування суспільної економіки і директивного планування економіки націо¬налізованого сектора, довгострокового, середньострокового та по¬точного планування і програмування;

525

щення його конкурентоспроможності на світовому ринку. У зв'язку з цим було розроблено систему заходів, у тім числі принцип «солі¬дарної заробітної плати», що стимулює підприємців до модернізації виробництва з метою підвищення продуктивності праці; державне планування і регулювання інвестиційної діяльності; зменшення по¬даткового тиску на фірми, податкові пільги для тих фірм, які впро¬ваджують нові технології.

У Франції в цей час за програмою соціалістів відбувається вели¬комасштабна націоналізація відсталих галузей виробництва, їх мо¬дернізація, планове й податкове регулювання процесу перерозподі¬лу доходів.

Країнам, де найбільш вдало поєднувалось державне регулювання економіки і контроль за соціальною сферою з ринковою свободою, що забезпечувала достатній рівень ефективності економічного роз¬витку, пощастило уникнути соціальних потрясінь.

Політика неоконсерваторів, спрямована на послаблення регулю¬ючої ролі держави, скорочення дефіциту державного бюджету за рахунок зменшення витрат на соціальну сферу, обмеження діяльно¬сті профспілок призводить до незадоволення широких мас населен¬ня. За цих умов постає проблема оновлення соціал-демократичних економічних доктрин.