Соціал-реформістські моделі економічного розвитку

Усі три сектори перебувають у зоні ринкових відносин і кон¬курують між собою, будують взаємовідносини на ринкових за¬садах. До конкурентної боротьби залучено всі типи підприємств. Економічна демократія потребує однакового ставлення до всіх секторів з боку держави, не передбачає пільг жодному з типів під¬приємств.

Владі монополій протиставляється контроль за їхньою діяльніс¬тю з боку всіх інших підприємств. На засадах ринкової конкуренції вони мають підтвердити своє право на існування і забезпечити де¬мократичний контроль за діяльністю інших.

Планового сектора безпосередньо в економіці німецька модель не передбачає. Діяльність економічних суб'єктів не планується. Але плануються фінанси і програми розвитку соціальної інфраструктури (освіта, охорона здоров'я, суспільний транспорт, галузі інформації і та ін.), що сприяє нормальному розвиткові економіки.

Під плануванням розуміють розрахунки народногосподарських балансів, національного бюджету, які є директивними для уряду, і визначення загальних орієнтирів автономної діяльності емісійного банку.

Побудоване на засадах економічної демократії суспільство за¬безпечує демократичний контроль у таких формах:

- створення умов для виникнення економічної контрвлади;

-участь трудящих та службовців в управлінні (через ради) з метою захисту інтересів виробників та споживачів (протиставляєть¬ся контролю з боку профспілок);

- «прозорість» (гласність) підприємницької діяльності. Регулююча функція держави обмежена її втручанням у макро-економічну та соціальну сфери. Управлінська функція держави стосовно економіки зводиться до регулювання кон'юнктурних та структурних порушень економічного циклу, запобігання кризовим ситуаціям, забезпечення стабільності грошового обігу, рівня цін, збільшення суспільного продукту як гарантії зростання добробуту, з допомогою керування фінансами, податками, використання грошо¬вих та кредитних механізмів, проведення раціональної митної полі¬тики. Інакше кажучи, засади державного регулювання за програмою соціал-демократів полягають у формуванні макроекономічного се¬редовища, яке сприяє розвиткові ринкових відносин.

Соціальна політика держави розглядається як могутній інститу-ціональний важіль розвитку суспільства. Держава забезпечує фор¬мування і підтримку соціальної інфраструктури; справедливий роз¬поділ; повну зайнятість.

520

Особливо наголошувалось, що недоліки в організації і фінансу¬ванні соціальної інфраструктури негативно впливають на економіч¬ний розвиток (наприклад, скорочення темпів економічного зростан¬ня в 60-х роках повністю відносились на рахунок недостатньо розвиненої системи освіти).

Ця модель неодноразово підлягала оновленню, уточненню і до¬повненню. Зокрема в програмі розвитку на 1975-1985 pp. (Ман-геймський з'їзд) було чітко окреслено поле діяльності держави, методи її втручання в економіку. Уточнювалось, що методи непря¬мого впливу на економіку залежать від конкретного соціально-економічного стану суспільства. Вони матимуть переважно кейнсі-анську спрямованість, але на певних етапах, з метою скорочення дефіциту державного бюджету, можуть застосовуватись і монетарні заходи впливу.Програма декларувала вірність традиційному соціал-демократич-ному курсу, але в ній знайшли відображення і нові тенденції: визна¬чалося місце конкуренції («мікрорівень») і місце планування («мак-рорівень»), визнавалась конструктивна роль планування. «Змішана економіка» у новому варіанті розглядалась як така, що будується на принципі свідомого «глобального регулювання», поєднання мікроекономічного саморегулювання і макроекономічного державного регулювання з метою підпорядкування виробництва потребам соці¬альної сфери (програма називає це «глобальною економічною полі¬тикою»).

«Глобальна економічна політика» за своєю суттю була кейнсіан-ською і мала протистояти ерхардівському «соціально-ринковому го¬сподарству», що з економіки вільної конкуренції перетворилось на експансивне капіталістичне господарство.