Соціал-реформістські моделі економічного розвитку

Широке запровадження планових начал - ще одна з основних програмних ланок лейбористської моделі. Лейбористи пов'язували поглиблення планування економіки зі зростанням розмірів підпри¬ємств, картелюванням промисловості, розширенням державного сектора в економіці. Моделлю передбачалося директивне плану¬вання стосовно державних підприємств і індикативне - щодо корпорацій.

Поєднання плану й ринку у моделі грунтувалось на принципі ви¬користання ринкових переваг, тому планування не стосувалося суто ринкових механізмів, зокрема ціноутворення, і не перешкоджало вільному функціонуванню ринків товарів, робочої сили, засобів ви¬робництва, переливанню капіталів.

Націоналізація і державний вплив на діяльність корпорацій умо¬жливлювали урядовий контроль за розвитком соціальної сфери та планове управління її інфраструктурою. Витрати на соціальну сферу (соціальне забезпечення, охорону здоров'я, освіту, житлове будів¬ництво та ін.) становили близько половини всіх витрат державного бюджету.

У лейбористській моделі «змішаної економіки» як єдиної «пуб¬лічної корпорації» значне місце займала система контролю над економічною владою, що здійснювалася третьою силою - проф¬спілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними функ¬ціями, а відігравав конструктивну роль як організатор виробництва. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в управлінні, так званий робітничий контроль,

523

Скандинавська модель «змішаної економіки». Шведський соціалізм. В основу скандинавської моделі «змішаної економіки» покладено концепцію «функціонального соціалізму» шведських со¬ціал-демократів: поєднання приватних і суспільних засад економіч¬ного розвитку на функціональній основі.

Соціал-демократична робітнича партія Швеції, яка перебуває при владі і понад 60 років формує економічну та соціальну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналізацію, хоч і ніколи не заперечувала право на існування інших форм власності.

Економічна політика соціал-демократичного уряду Швеції є ціл¬ком самостійною, незалежною від зовнішнього впливу. Засадним її принципом є визнання безпосередньої залежності економічної стабільності від рівня державного управління та суспільного доб¬робуту.

Соціалізація суспільства в Швеції пов'язувалась не з усуспіль¬ненням власності, а з державним перерозподілом доходів, їх вирів¬нюванням. Хоч Швеція є країною класичного капіталізму (95 % за¬собів виробництва перебувають у приватній власності), вона має найбільш розвинену систему соціального забезпечення та колектив¬ного споживання. Половина валового національного продукту конт¬ролюється державою, і 50 % цих засобів використовується на соці¬альні потреби. Ці витрати держави завжди є точно обгрунтованими і здійснюються в раціональних формах.

Реформістська програма шведських соціал-демократів передба¬чала еволюційний перехід до соціалізму через удосконалення сис¬теми соціального забезпечення і ставила такі завдання:

- досягнення повної економічної демократії;

-збільшення обсягів суспільного виробництва;

- забезпечення повної зайнятості;

- справедливий розподіл і забезпечення соціальної рівності.

Програму побудовано за принципом «солідарності», який роз¬глядається як компроміс «заінтересованих суспільних груп» (проф¬спілки, об'єднання підприємців тощо). Цей принцип визнається «основною цінністю демократичного соціалізму».

Практичним втіленням принципу «солідарності» стала політика «солідарної заробітної плати», яка формується на підставі угоди профспілок, об'єднань підприємців щодо меж її зростання, тариф¬них ставок, умов праці. Розміри заробітної плати і всіх інших видів доходів суворо регламентуються, оскільки саме доходи визнаються основним фактором економічної динаміки та забезпечення соціаль¬ної справедливості.