Соціал-реформістські моделі економічного розвитку

1951 року на Міжнародному конгресі соціалістів у Франкфурті-на-Майні представниками 33 партій було створено Соціалістичний Інтернаціонал. Перший конгрес Інтернаціоналу ухвалив Декларацію «Мета і завдання демократичного соціалізму», яка визначала еконо¬мічну стратегію і тактику соціал-демократії. Було проголошено ідею побудови «демократичного соціалізму» як «третього шляху» розвитку суспільства.

У програмній Декларації підкреслювалось, що соціалізм є між¬народним рухом, який не потребує суворої єдності поглядів на фор¬ми демократичного суспільства, кожна соціал-демократична партія може мати власну концепцію «демократичного соціалізму», але всі вони мають на меті побудувати систему соціальної справедливості і загального добробуту. Головною умовою побудови соціалізму є дотримання принципів демократії і утвердження її в трьох сферах: економіці, політиці, соціальній сфері.

Політична демократія утверджується через парламентську форму правління за умови, що соціал-демократи становитимуть більшість у парламенті.

Соціальна демократія здійснюється через створення та розвиток соціальної інфраструктури, демократизацію систем освіти, охоро¬ни здоров'я, реалізацію різноманітних форм соціального забезпе¬чення, передбачає свободу вибору робочого місця, міграції в межах країни та ін.

Економічна демократія забезпечується формуванням «змішаної економіки», поєднання та рівноправного співіснування різних форм власності, участі трудящих в управлінні виробництвом через ро¬бітничі ради, робітничі представництва в акціонерних товариствах. У Декларації також було зафіксовано принцип соціалістичного пла¬нування.

«Змішана економіка» у розумінні соціал-реформістів є економіч¬ною основою демократичного соціалізму, суспільного ладу, що по¬єднує ефективне виробництво зі справедливим розподілом. Це еко¬номічний лад, у межах якого співіснують дві економічні системи:

517

капіталізм і соціалізм. Основними функціями держави «змішаної економіки» є перерозподіл доходів з метою забезпечення суспільно¬го добробуту («держава добробуту») та планове регулювання суспі¬льного виробництва. Така система за своєю суттю є розподільчою на відміну від соціально-ринкової, коли держава забезпечує раціо¬нальне функціонування виробництва на підставі посилення його конкурентності.

Власної теоретико-економічної концепції (як національної, так і міжнародної") соціал-демократія не має. Вона пристосовує сучасні економічні теорії, провідні доктрини (кейнсіанські, неокласичні, інституціональні), їх інструментарій і рецепти для розв'язування кон¬кретних соціально-економічних проблем.

Так, кейнсіанські способи регулювання економіки використову¬вали майже всі соціал-демократичні уряди, дещо трансформуючи економічну роль держави в «соціальну», закріплюючи за державою функцію соціального гаранта захисту інтересів громадян.

Але існує ряд спільних проблем, які вирішуються в межах всіх національних моделей «змішаної економіки»:

-створення умов для співіснування різних форм власності на засоби виробництва і типів підприємств (приватної, державної і су¬спільної форм власності, ринкового і монополістичного секторів, приватних, державних і суспільних підприємств);

- визначення форм економічної демократії і вирішення зв'яза¬них з ними питань самоуправління та участі трудящих в управ¬лінні;

- визначення меж втручання держави в економіку та форм уча¬сті держави у виробництві;

- визначення меж суспільного контролю за виробництвом і роз¬поділом;

- визначення методів управління «змішаною економікою», сту¬пеня поєднання планового та ринкового механізмів регулювання економіки;