Формування теоретичних джерел сучасного соціал-реформізму в 20-30-х рр. ХХ ст
М. Деа вважав, що основи соціалізації капіталістичного суспіль¬ства закладаються з виникненням акціонерного капіталу, коли по¬чинається кількісне збільшення класу власників, заінтересованих у розвитку виробництва. За цих умов приватні інтереси поєднуються в один суспільний інтерес, виразником якого має бути держава. Мо¬нополізація виробництва приводить до затухання конкурентної бо¬ротьби, усуспільнення виробництва і закладає основи державного регулювання.
На думку представників правого крила соціал-демократії, втру¬чання держави в економіку має відбуватись з допомогою викорис¬тання глобальних механізмів, передовсім грошової сфери і прогре¬сивної податкової політики.
«Велика депресія» внесла певні корективи в економічну програ¬му правої соціал-демократії, її погляди на шляхи реформування економіки було конкретизовано під впливом кейнсіанської теорії регулювання державою економічних процесів, яка на той час набула всесвітнього визнання. Щоправда, наголошуючи на особливостях розвитку капіталістичної економіки Франції, праві соціал-демократи внесли свої доповнення в цю теорію: вони вважали за необхідне за¬провадження індикативного планування і субсидування (державно¬го інвестування) розвитку галузей національного виробництва, які забезпечують структурну перебудову економіки, впливають на зро¬стання економічного потенціалу суспільства. У свою чергу, індика¬тивне планування можливе лише за умови протекціонізму, коли держава контролює зовнішні фактори впливу на економіку.
Ідею державного індикативного планування, що будується на ко¬ординації планів приватних підприємств (за винятком державного сектора економіки, де планування, зрозуміло, має бути директив¬ним), праві запозичили в центристів.
Економісти центристської орієнтації створили власну концепцію поступового переходу до соціалізму, яка частково синтезувала про¬грами лівих та правих соціал-демократів у тій частині, що стосува¬лась методів регулювання економіки. Автори концепції (Л. Блюм, Л. Лора) виходили з відомої тези, що монополізація виробництва створює необхідні передумови для суспільного управління вироб¬ництвом. Приклади глобалізації управлінських процесів можна ба¬чити, досліджуючи діяльність акціонерних товариств, де диверсифі¬кація виробництва потребує злагодженого контролю й високого рівня планування в межах монополістичного об'єднання. Втручання держави в економіку, на їхню думку, має здійснюватись у формі планування, яке б забезпечувало координацію дій усіх монополісти¬чних об'єднань, це є об'єктивною необхідністю, зумовленою потре¬бами виробництва. Планування попервах має бути індикативним, а згодом - директивним. Для переходу до планової економіки необ¬хідні певні умови, зокрема створення державного сектора в еконо¬міці, який поступово пошириться на всю економіку і набере усуспі¬льненої форми.
Планування суспільного виробництва, на думку представників центризму, забезпечує перехід до соціалізму, оскільки контроль за виробництвом створює передумови для справедливого соціалістич¬ного розподілу.
Криза 1929-1930 pp. сприяла радикалізації поглядів центристів, які почали вимагати негайної націоналізації провідних галузей ви¬робництва за часткову компенсацію, планування розвитку економі¬ки, контролю за розподілом і перерозподілом національного доходу, запровадження державної політики реструктуризації та протекціоні¬зму, створення антимонопольних комітетів. А. Філіпп та Л. Лора навіть вимагали виключення з партії правих соціал-демократів, які виступали з програмою поміркованого реформування економіки ме¬тодом непрямого державного втручання.Дискусія щодо соціал-демократичного реформування економі¬ки Франції в міжвоєнні роки набула особливої гостроти через роз¬кол соціал-демократів, брак єдиної програми, розбіжність поглядів на суть соціально-економічних перетворень. Створення єдиного народного фронту внаслідок загрози фашизму консолідувало всі політичні сили в країні, але призвело до значного послаблення соціал-демократії. Уряд соціалістів, очолюваний Л. Блюмом, за¬мість радикальних економічних реформ змушений був обмежити¬ся проведенням девальвації, субсидуванням підприємницької дія¬льності в нових та неперспективних галузях, наданням під¬приємцям пільгової позички, скороченням витрат на соціальну сферу з одночасними поступками профспілкам (скорочення трива¬лості робочого тижня, підвищення заробітної плати), що не сприяло радикальному поліпшенню економічної ситуації і призвело до відставки уряду.
Програма шведської соціал-демократії. Швеція не брала учас¬ті в першій світовій війні, але експортувала військову продукцію, в результаті чого був заблокований її флот і в країні виникла продо¬вольча криза. Після війни спостерігалось тимчасове пожвавлення економічного розвитку, яке базувалося на спекулятивній торгівлі. У 20-х pp. почалася промислова криза, яка мала тяжкі соціальні наслідки. Уряд розробив програму відродження промисловості з допомогою короткотермінових локальних заходів, зокрема держав¬ного інвестування промислового виробництва (надходження в бюд¬жет забезпечувались за рахунок сільського господарства та торгів¬лі). Соціальна сфера не розвивалась, хоча діяли окремі програ¬ми допомоги населенню. Активна макроекономічна політика не проводилась.