Формування теоретичних джерел сучасного соціал-реформізму в 20-30-х рр. ХХ ст
Характерною рисою економічної політики фашизму було те, ща програма реформування економіки значною мірою враховувала но¬вітні досягнення сучасної економічної теорії: державне регулюван¬ня ефективного попиту, розвиток системи громадських робіт тощо. Абсолютний авторитаризм також сприяв надзвичайно швидкому й ефективному впровадженню антикризових заходів. Усе це попервах забезпечило значне зростання економічного потенціалу країни, але це піднесення за умов замкнутої тоталітарне керованої економіки не могло тривати довго. Утім фашистський уряд на це і не розрахову¬вав, оскільки основою програми націонал-соціалістів були територі¬альні загарбання.
Економічні ідеї американських ліберал-реформаторів. Рево¬люційні події в Росії ніяк не позначилися на суспільному житті США. 20-ті роки для цієї країни були економічно сприятливими. Спостерігалось пожвавлення інвестиційної діяльності, відбувався інтенсивний процес концентрації та централізації капіталів, швид¬кими темпами зростало промислове виробництво, активізувалась фінансова діяльність. Тому революційна ситуація тут не виникала, пожвавлення політичного життя не спостерігалось, хоч в науковій економічній літературі вже формулювались ідеї соціалізації суспі¬льства у зв'язку з посиленням корпоратизації економіки.Економічна політика в країні в міжвоєнний період (1920- 1930-ті pp.) будувалась на принципі невтручання держави в еконо¬міку, макроекономічного саморегулювання. Але ще 1929 p. група американських учених виступила з різкою критикою неокласичної орієнтації економічної політики, указуючи на те, що монополізація виробництва несумісна з політикою державного невтручання, вона призведе до кризи, яку неможливо пояснити з маржиналістських позицій.
На несумісність науково-технічних перетворень та лібераль¬но-індивідуалістської поведінки суб'єктів господарювання вка¬зували, зокрема, економіст Ч. Бірд і філософ Д. Дьюї. Вони вважа¬ли, що суто американський економічний індивідуалізм став галь¬мом на шляху розвитку і необхідна мирна «соціальна революція», в ході якої держава стане народною, а її втручання в економіку не розглядатиметься як втручання в індивідуальні свободи. Така «соціальна революція» матиме наслідком створення суспільства «третього, суто американського типу» (не соціалістичного і не фа¬шистського).
Уряд створив спеціальний підрозділ державної адміністрації, до якого ввійшли економісти-вчені та економісти-практики. Цей підро¬зділ мав аналізувати економічну ситуацію і розробляти на підставі найновіших наукових досягнень економічну політику держави з ре¬формування й регулювання суспільної економіки. Група зосереди¬лась на дослідженні закономірностей розвитку економіки, місця та ролі корпорацій, визначенні шляхів реформування на засадах «аме¬риканської демократичної традиції».
Члени цієї групи погодились, що основною проблемою, на кот¬рій мала зосередити увагу держава, була проблема недостатньо роз¬винутого споживчого ринку, натомість зростання обсягів пропозиції забезпечувалось розвитком виробництва, його монополізацією. Ця суперечність визначала майбутню долю економіки - інвестиційний голод і фінансово-банківська криза через незбіг обсягів «паперових» (фіктивних акціонерних) і реальних капіталів.
Так і справді сталося: зростання ролі фінансових капіталів, зо¬крема обсягів ринку цінних паперів і біржових операцій з ними, призвело до кризи, яка позначилась на всіх сферах суспільного жит¬тя. Природа кризи була новою, раніше не дослідженою.
Коли 1933 р. до влади прийшла адміністрація Рузвельта, ситуація в економіці була складною: безробіття набуло небувалих масшта¬бів, інфляція досягла пікової позначки, виробництво майже зовсім зупинилось.
Уряд розробив програму дій («Новий курс» Рузвельта), що базу¬валася на засаді посилення державного регулювання економічних і соціальних процесів.
За основу економічної програми було взято кейнсіанську еконо¬мічну доктрину, але на формування нового курсу великий вплив справили ідеї й інших американських економістів - Р. Тагвелла, А. Берлі, Г. Мінза, Р. Молі.
Р. Тагвелл був прихильником доктрини директивного плануван¬ня, що, на його думку, мало визначати шляхи використання капіта¬лів, розміри цін, прибутків і доходів населення. Він пропонував створити відповідну законодавчу базу, яка б забезпечила зміну при¬роди власності і сприяла створенню умов для формування планової економіки. Це, власне, означало формування нової суспільно-економічної системи. Р.Молі не поділяв радикалізму економічних поглядів Р. Тагвелла, хоч також розумів, що корпоратизація вироб¬ництва потребує втручання держави в економіку у формі плануван¬ня. Доктрина економічного реформування суспільної економіки Р. Молі виключала ідею трансформування власності в суспільну. Але він уважав за необхідне створити конституційну базу для при¬мусової картелізації економіки і впорядкування конкурентної боро¬тьби (ці ідеї підтримали й представники великих корпорацій).