Формування теоретичних джерел сучасного соціал-реформізму в 20-30-х рр. ХХ ст

1931 p. на Лейпцизькому з'їзді СДПН Фріцом Тарновим (1880- 1951), лідером німецьких профспілок, було запропоновано доктрину тимчасової співпраці підприємців і найманих робітників, ідею соці¬альної злагоди і об'єднання зусиль нації для відбудови економіки. Уже вкотре економічна теорія в Німеччині набувала інституціо-нальних рис, спиралась на особливий менталітет німецької нації.

Німецькі соціал-демократи підтримали профспілкових лідерів і роз¬робили програму виходу з кризи, основними складовими якої були:

- допомога держави збанкрутілим приватним підприємствам через придбання їхніх акцій;

- націоналізація неперспективних підприємств і галузей;

- залучення іноземних інвестицій під державні гарантії;

- розвиток системи державних субсидій та замовлень;

- організація державою системи громадських робіт;

- скорочення тривалості робочого дня з метою підвищення рів¬ня зайнятості;

- значне (майже на чверть) зниження заробітної плати;

-тимчасове призупинення профспілками контролю за дотри¬манням укладених раніше економічних угод між підприємцями та найманими робітниками.

У деяких рисах ця програма збігалася з економічною програмою Дж. М. Кейнса, яку тоді використовували уряди багатьох країн для подолання кризового стану. Однак суттєвою її відмінністю була відмова від вирішення проблеми ефективного попиту, регулювання ставки процента (оскільки позичковий капітал у Німеччині не віді¬гравав значної ролі в економіці через існування ряду обмежень, ха¬рактерних лише для цієї країни).

На особливу увагу заслуговує те, що все суспільство свідомо по¬годжувалося перейти до режиму загальної економії заради відро¬дження виробництва і його наступної соціалізації.

Криза 1929-1930-х pp. була в Німеччині особливо гострою че¬рез великі боргові зобов'язання країни за репараційними угодами, брак колоній та з деяких інших причин. Небезпеку становило й без¬межне посилення управлінської функції держави, яка поступово, під гаслом «соціалізації суспільства» перетворилася на диктаторську. Інституціоналізм німецької соціал-демократії виродився в націонал-соціалізм, фашизм.

Треба нагадати, що фашизм мав послідовну соціально-еконо¬мічну програму, яка виходила з основних ідей соціал-демократії: ре¬гулювання і планування державою процесу відродження економіки;

одержавлення корпорацій та участь у прибутках; визначальна роль нарощування ефективного попиту; мілітаризація економіки як осно¬вна ланка розвитку системи громадських суспільних робіт. Фашизм, як і його попередники, відкидав ідею управління суспільством з до¬помогою механізмів саморегуляції фінансів, ставки процента, бю¬джетного дефіциту тощо.

Фашистська доктрина заперечувала економічний індивідуалізм і проповідувала ідею підпорядкування одній волі, одному економіч¬ному порядку нібито з метою побудови справедливого і багатого, соціальне орієнтованого суспільства.

Економічну програму націонал-соціалістів було реалізовано від¬разу після приходу до влади Гітлера. Відбулося примусове картелізування промисловості та сільського господарства, було скасовано свободу торгівлі та ринків, встановлено контроль над цінами й заробітною платою, централізовано розподіл матеріальних ресурсів та робочої сили, обмежено управлінські функції й управлінські свобо¬ди підприємців, запроваджено ізоляціоністську (самозабезпечувальну) та протекціоністську політику, усю владу зосереджено в рука однієї партії.