Формування теоретичних джерел сучасного соціал-реформізму в 20-30-х рр. ХХ ст
Найбільш завершеного вигляду економічна теорія трансформації суспільства набула в працях А. Берлі і Г. Мінза, які розглядали корпоратизацію як шлях до нової форми власності і вказували на те, що в суспільстві відбулось відокремлення власності від влади власника, влада перейшла до рук менеджерів, отже, створено умови для дер¬жавного управління економікою.
На думку Р. Тагвелла й Р. Молі, А. Берлі й Г. Мінза, головним напрямом державного планування і регулювання мають стати до¬ходи, що забезпечують платоспроможний попит. Як і всі інші аме¬риканські економісти-реформатори, вони наголошували на зміні макроекономічних пріоритетів: від «економіки пропозиції» до «еко¬номіки попиту», від саморегулювання до державного управління.«Новий курс» Рузвельта, в основу якого було покладено ці ідеї, мав інституціональний характер: держава взяла на себе управління економічними процесами й соціальною сферою. Було прийнято ряд законів щодо відродження і регулювання промислового та сільсько¬господарського виробництва, реформування банківської сфери, за¬проваджено правила регулювання відносин конкуренції, зайнятості та найму робочої сили, захисту інтересів споживачів. Реформу¬валась і ревізувалась банківська сфера (провадилась фактична цент¬ралізація банків, директивно скорочувалась їхня кількість, посилю¬валась роль Федеральної резервної системи), податкова система переорієнтовувалась на перерозподіл корпоративних доходів на ко¬ристь суспільства. Крім того, було встановлено державний контроль за цінами передовсім на продукцію сільського господарства та сіль¬ськогосподарську техніку. Упроваджувалась розвинута система до¬тацій, кредитування фермерських господарств. Було заборонено вивозити золото за кордон, законодавче обмежено вивезення капі¬талів. Уряд розробив систему громадських робіт.
«Новий курс» дещо суперечив кейнсіанській схемі, котра орієн¬тувалася на використання механізмів саморегулювання, передбача¬ла не такий високий рівень втручання держави в економіку. Але перевагою рузвельтівського «нового курсу» було те, що він від са¬мого початку був спрямований на збалансування бюджету; дефіцит¬не бюджетне фінансування розглядалось тільки як тимчасовий за¬хід, що пізніше забезпечило більшу стійкість економіки в періоди кон'юнктурних коливань.
Високий рівень державного управління економікою, спрямова¬ний на підвищення ефективного попиту, дав добрі наслідки, а тому вже незабаром постало питання про збалансування бюджету та ско¬рочення обсягів фінансування громадських робіт.
Криза 1937 p. поставила уряд перед необхідністю впровадження кейнсіанської схеми відродження суспільного виробництва, що по¬слабило вплив держави на економіку, але уможливило активізацію ділової активності. Таким чином, спроба створення у США особли¬вого «народного» суспільства «третього типу» практично реалізова¬ною не була.
Французькі соціалісти. На розвиток соціал-демократичних тео¬рій у Франції великий вплив справили ідеї, які пропагувались Кому¬ністичним Інтернаціоналом. Тому особливістю економічних теорій французької соціал-демократії була їхня прокомуністична спрямо¬ваність.
Соціалістична партія Франції, що виникла на початку XX ст., після першої світової війни приєдналась до комуністичного руху, але частина її членів відродила соціал-демократичне крило, при цьому відбувся його розкол на кілька напрямів: лівий, правий і центристський.
Переважна більшість соціал-демократів (праве крило - П. Ренодель, М. Деа, Ж. Мок) виступила проти екстремістських ідей російської революції, хоча і вважала за необхідне соціальне рефор¬мування суспільства. Ліве крило (Ж. Жиромський) визнавало необ¬хідність революційних перетворень, формування суспільної власно¬сті на засоби виробництва, встановлення тимчасової диктатури пролетаріату, поступовий перехід до державного управління. Цент¬ристи (Л. Блюм, Л. Лора, А. Філіпп) обстоювали необхідність рево¬люційних перетворень, поступове реформування власності, ство¬рення державного сектора в економіці, перехід до державного регулювання суспільно-економічних процесів, але вважали, що ви¬рішення цих проблем не може здійснюватися через диктатуру про¬летаріату, оскільки будь-яка диктатура - це завжди беззаконня, на¬сильство і хаос.
Згідно з такими підходами формувались і моделі реформування суспільства. Модель лівої соціал-демократії, мало чим відрізняю¬чись від комінтернівської, передбачала встановлення суспільної власності на засоби виробництва шляхом націоналізації, державне регулювання економіки - через запровадження системи директив¬ного планування. Поряд із радикальними рецептами лікування супе¬речностей капіталістичної економіки пропонувалось, однак, зберег¬ти товарно-грошові відносини, які б забезпечували внутрішню саморегуляцію економіки. Диктатура пролетаріату проголошува¬лась лише тимчасовим засобом наведення порядку.Ж. Мок, ще напередодні «Великої депресії», розробив соціал-демократичну стратегію поступового переходу до соціалізму, яка грунтувалась на продуманій теоретико-економічній концепції. Суть її полягала в тім, що з розвитком капіталізму, його вступом у моно¬полістичну стадію відкриваються безмежні можливості впрова¬дження досягнень науково-технічної революції, зростання продук¬тивності праці, насичення ринку товарами. Тому в центрі уваги суспільства з часом має опинитися не пропозиція товарів, а попит на них, що уможливить збалансування суспільного відтворення, запо¬бігання кризам. Оскільки капіталісти завжди мають на меті отри¬мання більшої маси прибутку, вони не здатні консолідуватись (зо¬крема і через посилення конкурентної боротьби) для розширення ринків збуту, формування ефективного ринку попиту (забезпечення зростання доходів, у тім числі і заробітної плати, що означає збіль¬шення платоспроможного попиту), то ці функції має взяти на себе держава. Державне регулювання суспільно-економічної сфери торує шлях її соціалізації. Основними напрямами втручання держави у процеси економічних перетворень Ж. Мок уважав створення міцно¬го державного сектора в економіці; стимулювання раціоналізації виробництва, що прискорить процеси усуспільнення; регулювання грошово-фінансової сфери; протекціонізм і захоплення зовнішніх ринків збуту для національних виробників.