Теорії «індустріального суспільства»

Ефективніше функціонування економіки, на думку Еллюля, за¬безпечує саме «планова економіка», проте майбутнє суспільства він з нею не зв'язує. Розуміючи під «плановою економікою» соціалісти¬чну, він називає її авторитарною й антидемократичною, яка перебу¬ває в руках держави й технічної еліти, котрі експлуатують народ. Цікаво, що в «корпоративній», тобто капіталістичній, економіці він таких вад не помічає.Технологічний детермінізм, притаманний розглянутим концепці¬ям, у Еллюля виявляється максимально виразно. Він підносить тех-

ніку до абсолюту, а цивілізацію сучасного суспільства пояснює тіль¬ки розвитком техніки.

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індуст¬ріального суспільства», яка підсумовувала й розвивала цей науковий напрям JBiH спробував розробити «синтетичну», як він казав, тео¬рію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності сучасного капіталізму.

Цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індустрі¬альне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американському книжковому ринку. Автора книги журнал «Форчун» назвав сучас¬ним Кейнсом.

Ідея книжки, як писав Гелбрейт у передмові, зародилася на грун¬ті попередніх наукових досліджень автора.

Гелбрейт став також відомим як автор теорії «врівноважуючої сили», яку він виклав у праці «Американський капіталізм: концепція врівноважуючої сили» (1952). Суть теорії полягає в тім, що усунен¬ня конкуренції внаслідок концентрації капіталу не призводить, про¬те, до утворення монополій, оскільки той самий процес породжує нейтралізуючу, «врівноважуючу силу» у вигляді великих об'єднань покупців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» Гелбрейт роз¬глядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднан¬ня, профспілки, різні торговельні об'єднання тощо.

Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тім, що вона перешкоджає утворенню монополій, а й у тім, що вона замінює конкуренцію, котра колись була регулятором ринку. Гелбрейт пи¬сав, що конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучасного часу ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку — сильні покупці»'.

Гелбрейт був упевнений, що відкрив нову силу, завдяки якій капіталізм звільняється і від панування монополій, і від руйнівної сили конкуренції, здобуваючи можливість використати велике ви¬робництво і нейтралізувати його негативні наслідки — утворення монополій.

Гелбрейт — представник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соціально-економічними умовами формування, так і постановкою проблеми. Саме так розуміє цю різницю американський інституціоналіст А. Гручі. «Веблен і його безпосередні послідовники, — писав Гру-чі, — були, по суті, представниками теорії індустріальної економіки, яка щойно народжувалась. Неоінституціоналізм — це економічна

теорія індустріальної економіки, яка не тільки розвинулась, а й пе¬ретворюється тепер на суспільство масового споживання. Різниця між старим інституціоналізмом Веблена і неоінституціоналізмом Гелбрейта, Мюдраля, Колма, Лоува і Перру є, власне, різницею між 20-ми і 60-ми роками»'.

До цього слід, очевидно, додати, що критичний інституціоналізм Веблена замінено нині на апологетичний неоінституціоналізм. У працях неоінституціоналістів капіталізм розглядається як «суспільс¬тво достатку», «суспільство масового споживання», «суспільство за-гального благоденства» тощо. Саме таким зображує його і Гелбрейт. У книжці «Суспільство достатку» (1958) він робить висновок, що проблему виробництва завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проб¬лему розподілу. Гелбрейт критично ставиться до чинної системи розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи суспільні по¬слуги і збільшуючи добробут. Він пропонує вдосконалювати систе¬му освіти й використовувати наявні ресурси для боротьби з голодом і бідністю.

і У «Новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку зв'язує з технічним прогресом. Технічний прогрес у нього є сутніс¬тю, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і організація визначають економічну форму суспільства..]