Роль промисловості у формуванні соціоекосистеми міста Львова у ХХ столітті

   Одним з важливих завдань соціоекологічної політики на території міста є оптимізація діючих і створюваних природно-господарських систем, яка полягає у відрегулюванні речовинно-енергетичного обміну і встановленні в них між технологічними та природними процесами динамічної рівноваги, яка б унеможливлювала пошкодження і руйнування навколишнього середовища. Одним із головних завдань екологів, що працюють в місті, є встановлення кореляційних зв'язків між параметрами технологічних процесів і змінами, що відбуваються у навколишньому середовищі. Результати вивчення цих зв'язків правлять за вихідні дані при розробці конкретних природоохоронних заходів.

   Історико-географічний аналіз формування природно-господарських систем м. Львова.

   В економічному відношенні Львів на початку XX століття являв собою ремісничо-торгове місто зі слабо розвиненою промисловістю. За часів польської влади на першому місці за кількістю підприємств і робітників були швейна і взуттєва промисловість, на другому будівельна, на третьому харчова, на четвертому металообробна. На одне підприємство припадало в середньому 10,4 робітників. Згідно з даними польської офіційної статистики, у Львові в 1926 р. було 111 середніх і великих підприємств, на яких працювало 7006 робітників. Серед найбільш значних львівських підприємств слід назвати машинобудівний завод спілки "Зеленєвський Фіцнер і Гапнер", деревообробний завод, електростанцію, кондитерську фабрику "Бранка", фабрики "Контракт.", "Аїда", газовий завод, металеву фабрику "Арма", взуттєву фабрику "Га фота", залізничні майстерні, млини "Аксельбрада" і "Марія Гелена", воєнні підприємства тощо.

   У 1910 році було прийнято рішення про організацію окремого банку для кредитування промисловості. Підприємства, які належали місцевим власникам, стали частіше звільнятися від сплати місцевих податків. Під впливом промислового пожвавлення на початку XX ст. певних змін зазнала економіка Львова. Швидко збільшувалась кількість населення, зайнятого у промисловості: впродовж 1901-1910 pp. його стало майже на 10 тис. осіб більше, питома вага серед усього самодіяльного населення підвищилася на 23%. Основна частина (понад 40%) майже 100-тисячного працюючого населення міста, як і раніше, була поза промисловістю, будівництвом, торгівлею і транспортом. Зріс чисельно робітничий клас Львова. Кількість робітників, які проживали у Львові, перевищила 50 тис.осіб, з яких 20 тис.осіб працювало в промисловості і будівництві. Проте питома вага їх в усьому населенні залишалася практично без змін [2].

   Збільшення кількості населення, зайнятого в промисловості, відбувалося переважно у зв'язку з розширенням дрібних підприємств. Напередодні Першої світової війни в місті діяло близько 100 промислових підприємств з кількістю робітників понад 20 осіб. Всього на цих підприємствах працювало 8-9 тис. осіб. Таким чином, проти 1902р. кількість підприємств зросла в півтора, а зайнятих в них робітників у 2 рази. Ще більше зросла кількість зайнятих робітників і підприємств, які використовували парові машини і мотори. Потужність використовуваних двигунів за цей час майже потроїлась. Будівництво великої (потужністю 10 тис.кВт) електростанції дозволило розширити використання електромоторів.

   Галузева структура фабрично-заводської промисловості, як і раніше, була пристосована переважно до вузьких місцевих потреб. Тут були представлені всі основні галузі, крім легкої, яка залишалася й надалі на стадії ремесла. Як видно з даних промислового перепису 1910 р. й анотованого покажчика промислових і торгівельних фірм, найбільшими підприємствами Львова залишилися залізничні ремонтні майстерні, які істотно не розширили виробництво і мали близько 1000 робітників. З машинобудівних підприємств найбільшим був завод з виробництва обладнання для спирто-горілчаних і деревообробних підприємств та винокурень, на якому працювало до 200 робітників і використовувалися локомобілі потужністю 85 к. с. У передмісті, на Левандівці, діяв лісопильний завод, де також працювало близько 200 робітників.   На початку XX століття у Львові з'явилися два великих підприємства паперових виробів: на фабриці цигаркових гільз напередодні Першої світової війни працювало 300, а на фабриці паперових виробів близько 500 робітників. Великим комбінатом з виробництва різних будівельних матеріалів була фірма І. Левитського, де працювало близько 800 робітників. Ці та інші великі фабрики і заводи були острівками серед сотень дрібних підприємств і кількох тисяч ремісничих майстерень. Незважаючи на деяке пожвавлення промислового розвитку міста на початку XX ст., корінних змін у характері його економічного обличчя не відбулося.

   У міжвоєнний період промислове обличчя Львова й далі визначали переважно дрібні підприємства. В 1938 році діяло лише 112 підприємств з числом робітників більше як 20, де було зайнято близько 10 тис. осіб. Зокрема, на 62-х підприємствах працювало 21-50, на 23-х 51-100, на 27-ми понад 100 робітників [3].

   Наприкінці 30-х років ХХ ст. найбільшими підприємствами у Львові були скляні заводи "Львів" і "Леополіс", які мали відповідно 400 і 350 робітників, три шкіряні заводи ("Пелліс", "Дермата" і "Новость"), де працювало відповідно 200, 150 і 75 робітників. У харчовій промисловості міста найбільшими були кондитерські фабрики "Бранка", "Газет" і Гефлінгера, на яких було відповідно 485, 290 і понад 100 робітників, консервний завод Рукера (500-600), пивоварний (370), державний спирто-горілчаний Бачевського і спирто-дріжджовий, де працювало по 100-300 робітників та ряд менших підприємств.