Роль промисловості у формуванні соціоекосистеми міста Львова у ХХ столітті

   Оцінюванню стійкості геосистем та їх окремих компонентів до зовнішніх впливів присвячені праці П.Г.Шищенка, О.І.Шаблія, О.Г.Топчієва, В.А.Барановського та багатьох інших вчених. Однак єдиного підходу до її вирішення немає. В.А. Барановський включає в потенціал стійкості природного середовища метеорологічний потенціал атмосфери, потенціал стійкості природних вод, ґрунтів і біотичний потенціал. На наш погляд невід'ємною ланкою функціонування еколого-географічних комплексів є соціально-економічна складова (населення, транспорт, промисловість, виробники енергії тощо).

   Основними напрямками нового механізму природокористування в умовах, що склалися, є такі:

   - формування системи соціоекологічних обмежень на територіях і в екосистемах (встановлення лімітів викидів (скидів), забруднюючих речовин в навколишнє і лімітів допустимого використання (вилучення) природних ресурсів;

   - створення системи економічних важелів плати за забруднення навколишнього середовища, за використання природних ресурсів, витрат на поліпшення їх якості, а також економічно-правових санкцій;

   - проведення гігієнічного та екологічного нормування викидів з метою соціального захисту населення, недопущення негативного впливу забруднень на здоров’я людей, збереження комфортного їх проживання.

   Однак ці напрямки є тільки елементами зовнішнього, системного підходу до вирішення проблеми. Він полягає в тому, що на основі вивчення процесів впливу й поширення забруднення в природному і урбанізованому середовищах важливо сформувати соціоекологічні критерії та поставити низку завдань управління взаємодією суспільства і навколишнього середовища та планування цього процесу. Виконання цих завдань дало б змогу шляхом постійних компромісів здійснювати ефективну екологічну діяльність і забезпечувати комфортні умови проживання, поліпшення природного середовища. Системний аналіз і системне моделювання - ефективний інструментарій такої оптимізації.

   У джерелах антропогенного забруднення довкілля (за системним аналізом) технології виробництв, види сировини або палива, технології та ступені очищення є елементами системи взаємодії природи й суспільства, аналіз варіантів яких може суттєво впливати на критеріальну оцінку всієї системи, Що ж до питань вибору таких елементів, то завжди необхідно розглядати конкретну екологічну ситуацію, наукові досягнення та практичні реалізації. Для обмеження техногенного (антропогенного) впливу на екосистеми Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) рекомендує використовувати для визначення якості повітря чотири рівні ГДК:

   І. - немає прямого чи побічного впливу на людину, тваринний світ або рослинність;

   ІІ. - можливість подразнення органів чуття, негативної дії на рослинність. Зменшення прозорості повітря тощо;

   III. - порушення життєво важливих фізіологічних функцій і виникнення хронічних захворювань;

   IV. - виникнення гострих захворювань, загибель людей і тварин.

   В Україні при встановленні ГДК беруть рівень І, коли максимальні домішки в атмосфері, віднесені до певного часу осереднення, за умов періодичної дії або впродовж усього життя людини не спричиняють шкідливого впливу ні на людей, ні на навколишнє середовище. Гранично допустимі концентрації розроблено для 600 хімічних речовин і 33 їхніх комбінації, що дає змогу використовувати їхні кількісні показники для контролю забрудненості навколишнього середовища та для оптимізації планувальних заходів.   Крім ГДК, відомі підходи до встановлення гранично допустимих викидів (ГДВ) окремих підприємств. Показник ГДВ враховує характер місцевих умов, сукупність промислових підприємств та їхню специфіку щодо забруднювальних речовин, перспективи розвитку тощо. Згідно з державними стандартами, передбачається встановлення ГДВ для всіх промислових підприємств. Використання цього показника має прикладне значення і полегшує як контроль за діяльністю окремих підприємств, так і можливість на даній території дотримувати сумарні концентрації, менші за ГДК. ГДВ є техноекологічним критерієм, що регламентує техногенне навантаження на певну територію або окремі її місця. Але, як правило, це - територія проживання населення (селитебна зона), зона рекреації або сільськогосподарські угіддя, якість продукції з яких залежить від потужності викидів і впливає на здоров'я людей. Звідси і ГДВ як критерій, спрямований забезпечувати комфортність проживання або захист здоров'я людей, також є соціоекологічним критерієм. Крім оптимізації варіантів технологій технічної системи (окремого підприємства, їхньої сукупності тощо), для захисту повітря від забруднення велике значення мають структура ландшафту, зелені насадження, планувальні рішення. В цьому випадку маємо природно-технічну систему (з критеріями технологічних рішень, оцінками природних, містобудівних елементів), яка є підсистемою системи вищого рівня ієрархії - соціоекологічної, що за критеріями ГДК і ГДВ оцінює природно-технічну систему як середовище проживання людей. Виходячи з такого типу ієрархії систем, формуємо основні завдання оптимізації соціоекологічної системи, які полягають у: