Михайло Волобуєв (Волобуєв-Артемов) – теоретик економічної географії та патріот України

Не залишилися осторонь дискусії ростовські друзі та колеги по кафедрі економічної географії РДУ (Д. Тимошкін, М Хромов, П Тихонов), які у статті в “Известиях Всесоюзного географического общества” виступили на захист Михайла Симоновича. Вони стверджували, що висунуті Ю. Саушкіним в ході дискусії “нові ідеї не зменшують, а навпаки збільшують його помилки та хиби”. У запалі полеміки Ю. Саушкін, на думку авторів, переплутав об’єкт і предмет економічної географії.

У 1954р. у видавництві Харківського університету вийшла друком головна праця М. Волобуєва-Артемова “Лекции по вопросам методологии экономической географии” (частина І). Відомо, що у 1956р. Михайло Симонович підготував до друку другу частину своїх “Лекцій …”, однак вони не побачили світ. Конкретні причини цього невідомі, але немаловажну роль у цьому відіграло зняття його у 1957р. з посади завідувача кафедри новим ректором університету. “Лекции …” мали підзаголовок “Вступ до “економічної географії” і слугували підручником для студентів із спеціальності “економічна географія”. В них популярно було викладено основи теорії та методології економічної географії, зокрема таких наукових положень, як сутність економічної географії та її місце в системі наук, територіальний поділ праці, географічне середовище, географічне положення.Волобуєв-Артемов розглядав економічну географію як суспільну науку, “яка вивчає розміщення виробництва і територіальний поділ праці в конкретному фізико-географічному та історичному середовищі та досліджує закономірності, що управляють цими суспільними процесами” [3]. Він вважав, що розміщення виробництва, хоча і невіддільне від його розвитку, але має свої особливі закономірності, вивчення яких становить завдання економічної географії.

У ІІ главі “Лекций …” Волобуєв-Артемов обґрунтував своє розуміння географічного положення та його ролі у територіальному поділі праці. Він стверджував, що з розвитком продуктивних сил змінюється ступінь та характер впливу географічного середовища на суспільство та суспільне виробництво, послаблюється залежність суспільства від природи.

Велика увага в підручнику приділена географічному положенню. Він не поділяв визначення економіко-географічного положення, даного М. Баранським, і дав власне: “Економіко-географічним положенням називаються певні просторові відношення, тобто розташування території або пункту відносно економіко-географічних районів, країн, ринків, транспортних шляхів та до фізико-географічного положення” [3].

Волобуєв-Артемов постійно цікавився розвитком економічної та географічної науки в Україні. Він підтримав погляди українських вчених (О. Румянцева, Я. Фейгіна, К. Воблого), які у 1952р. в підручнику “Нариси економічної географії УРСР” заявили про існування “окремої економічної науки – економічної географії” [7].

У 1958 р. Волобуєв-Артемов у своїй статті підтримав і розвинув погляди Я. Фейгіна та захистив його від необґрунтованої критики В. Анучина [5].

У середині 50-х років дискусія майже завершилася примиренням прихильників протилежних напрямів географічної науки, але ненадовго. У 1960р. після виходу у світ книги В. Анучина “Теоретические проблемы географии” почався новий (третій), більш гострий етап дискусії. У 1958 та 1963 рр. М. Волобуєв-Артемов опублікував дві методологічних статті. У першій він піддав критиці погляди В. Анучина. Він підкреслював, що Анучину як “заповзятому прихильнику “єдиної географії”, антинауковий смисл якої показаний нами в літературі, відмова від визнання детермінуючого впливу природного впливу вважається індетермінізмом” [4].

У другій статті автор розкрив своє бачення сутності територіального поділу праці як складного суспільно-географічного явища. За визначенням автора “територіальний поділ праці – це система економічних взаємозв’язків та взаємовідношень, що відображають особливості даного засобу виробництва та разом з тим нової продуктивної сили праці”. Він розглядав економічний район як “економічно сформовану ланку внутрішнього територіального поділу праці” [5]. Вищими формами територіального поділу праці є спеціалізація та кооперування.

Значну увагу вчений приділяв розкриттю загальних закономірностей формування економічних районів та міжнародного поділу праці при капіталізмі. Розвиток територіального поділу праці в умовах капіталізму веде до утворення економічної єдності території. Волобуєв-Артемов вважав, що закони розміщення виробництва і територіального поділу праці – це особливий різновид економічних законів – економіко-географічні закони.

Коло наукових інтересів Волобуєва-Артемова не обмежувалося економічною географією. До його наукового доробку потрібно віднести також праці з політичної географії світу. У 50-х роках він опублікував ряд праць з проблем політичної карти світу, типології капіталістичних країн, проблем територіальних вод та відкритого моря. Як бачимо, наукові інтереси вченого були досить широкими, з кожної із досліджених проблем він розробив рекомендації щодо їх вирішення.