Михайло Волобуєв (Волобуєв-Артемов) – теоретик економічної географії та патріот України

М. Волобуєв-Артемов брав активну участь в дискусії з методологічних питань економічної географії, яка велася у 50-х роках на шпальтах журналів “Вопросы философии” та “Известия Всесоюзного географического общества”. Це була вже друга дискусія, перша тривала у 20-30-х роках і започаткована фізико-географом Андрієм Григор’євим, який у 1925р. в збірнику “Вопросы страноведения” виступив як прихильник та пропагандист в радянській географії ідей свого вчителя відомого німецького вченого Альфреда Геттнера. На думку Геттнера, географія є одночасно наукою природничою і гуманітарною, тобто єдиною географією. На позиціях “єдиної географії” стояли представники московської “районної школи” економічної географії, заснованої у 30-х роках Миколою Баранським і розвиненою у 40-50-х роках його учнем і послідовником Юліаном Саушкіним. У 1951р. Михайло Жирмунський виступив із критикою поглядів Ю. Саушкіна, який вважав, що “географічна наука – це наука про географічне середовище”. Жирмунський стверджував, що “економічна географія вивчає в їх історичному розвитку конкретні форми, характер та закономірності розміщення виробництва…” [6, 79]. У ході дискусії Ю. Саушкін різко розкритикував погляди М. Жирмунського і стверджував, що “розміщенням виробництва повинна займатися економічна наука, тому що неможливо відривати питання розвитку виробництва від його розміщення” [8].

М. Волобуєв-Артемов, втрутившись у цю дискусію, рішуче підтримав погляди М. Жирмунського, О. Константинова та Я. Фейгіна. Український економіст член.-кор. АН УРСР Яків Фейгін у 1951р. в журналі “Вопросы философии” надрукував статтю, в якій виклав власну позицію щодо предмету та завдань економічної географії. Він вважав, що “економічна географія – наука про географічне розміщення виробництва, про умови та особливості його розвитку в різних країнах та районах” [11, c. 51]. Вчений виступив з критикою поглядів представників “радянської районної школи” М. Барановського та Ю. Саушкіна на предмет економічної географії. На думку Я. Фейгіна “перебільшуючи значення географічних відомостей” “від місця до місця”, представники “районної школи” нехтували те головне, що зближує економічні райони та визначає їх розвиток” [11, с. 151].У 1953р. в “Известиях Всесоюзного географического общества” М. Волобуєв-Артемов опублікував першу географічну статтю, в якій піддав критиці погляди деяких відомих російських географів. Він вважав, що “голова “районної школи” М. Баранський збочується на позиції ідеалістичного розуміння як довільно створювану конструкцію, а не об’єктивну сутність”[2]. Автор звинуватив Баранського у пропаганді “хибної геттнерівської методології”. Волобуєв-Артемов не поділяв хорологічну концепцію Геттнера і критикував її прихильників. До геттнеріанців він відніс також Ю. Саушкіна, який стверджував, що “економічна географія вивчає не розміщення виробництва, не історію суспільства, а ту територію, на якій відбувається розвиток галузей народного господарства, розміщення виробництва”. Саушкін приходить до такого ж висновку, до якого прийшов Геттнер”[2]. Вчений піддав гострій критиці Ю Саушкіна за його позицію щодо предмету економічної географії. Він переконливо довів помилковість твердження Саушкіна, що “розміщення виробництва невіддільне від його розвитку у часі, тому наука, що займається розвитком виробництва (політекономія), повинна вивчати і його розміщення” [2]. Дісталося й однодумцю Ю. Саушкіна Миколі Лялікову, який у своїх працях, на думку М. Волобуєва-Артемова “посилює помилку П.П. Семенова-Тян-Шанського щодо „ємності території для населення”.

М. Волобуєв-Артемов у зазначеній статті стверджував: “Ні, економічна географія не “галузь географічної науки”, а цілком самостійна суспільна наука, по відношенню до якої фізична-географія – одна із суміжних наук. Ніякої “географічної науки” як цілого не існує та існувати не може, тому що у світі немає особливого роду “географічних процесів”, що не належать ні до групи суспільних, ні до групи природних явищ. ” [2, с. 174].

З різкою критикою статті М. Волобуєва-Артемова виступив Ю. Саушкін, який відкинув всі звинувачення на свою адресу. Він стверджував, що стаття М. Волобуєва-Артемова “не пояснює, а заплутує головні положення економічної географії”. За переконаннями Ю. Саушкіна “економічна географія – наука про географічні відмінності в районних комбінаціях продуктивних сил, що виникають в процесі розвитку суспільства та освоєння ним природного середовища” [8]. Заперечуючи звинувачення М. Волобуєва-Артемова у належності до геттнерівства, Ю. Саушкін вважав, що радянські економіко-географи займаються вивченням і території, і розміщання, але у рамках “систем територіальних комплексів продуктивних сил”. На його думку, погляди М. Волобуєва-Артемова щодо сутності економічної географії та її місця в системі наук взагалі ведуть до “ліквідації” географії як науки. Ю. Саушкін робить суб’єктивний висновок, що “ліквідаторські тенденції деяких географів є зараз найголовнішим гальмом розвитку радянської географії” [8]. Розглядаючи сутність “районного напрямку” в радянській економічній географії, Ю. Саушкін вбачав помилковість та протиріччя щодо цього поглядів М. Волобуєва-Артемова.

З критикою М. Волобуєва-Артемова виступили також Микола Ляліков та Всеволод Анучин.

На захист поглядів М. Волобуєва-Артемова виступив відомий ленінградський економіко-географ Борис Семевський [9]. Він вважав помилками Ю. Саушкіна протиставлення “економіко-географічного районування” економічному районуванню та обмеження завдань економічної географії географічними характеристиками окремих територій (районів). ”