Михайло Волобуєв (Волобуєв-Артемов) – теоретик економічної географії та патріот України
В сучасний період відкриваються все нові й нові сторінки історії української географічної науки, що були невідомі широкому загалу пересічних українців. Однією з таких сторінок є життя і наукова діяльність професора Михайла Волобуєва, відомого географам повоєнного періоду як Волобуєв-Артемов, якого тоталітарний режим за наукову принциповість та безмежну любов до України піддав репресіям, а пізніше забуттю.
Михайло Симонович Волобуєв народився 24 січня 1903р. у м. Миколаєві. Батько працював помічником бухгалтера у міській управі, мати – приватною вчителькою. Батько був українцем, мати – росіянкою, Михайло вважав себе українцем і ніколи не приховував цього. Михайло вчився в гімназії, але після смерті батька у 1918р. став працювати, допомагаючи матері утримувати родину. У 1920р. він вступив до лав КП(б)У.
Протягом 1921-1922рр. Михайло працював заступником завідувача відділу політосвіти Миколаївського губкому, а у 1922-1923рр. завідувачем Вінницького губернського відділу політосвіти. Про цей період життєдіяльності він писав: “На Подолії я потрапив у зовсім інші умови й оточення. Насамперед, мені довелося стикнутися з рядом колишніх членів українських націоналістичних партій, які працювали на Подолії. Якийсь своєрідний тон був у деяких низових політпросвіт-організаціях. Згадую, наприклад, як я був вражений, коли в осередку педкурсів, до якого я був прикріплений як відповідальний керівник, наприкінці зборів після “Інтернаціоналу” заспівали “Заповіт”.
Моя увага, як завідуючого губернською політосвітою, була привернута на тяжке становище українського театру, необхідність прискореної українізації клубної роботи. В кінцевому підсумку у Вінниці нацпитання набуло для мене значно більшого інтересу і значення, ніж раніше” [12, с. 38].
Молодий політпрацівник стикнувся з гострими проблемами духовного життя українців Вінниччини, про які він і гадки не мав, мешкаючи на Півдні України, і став з інтересом вивчати історію, культуру та традиції українського народу. У 1923р. Волобуєва відкликають до тодішньої столиці Радянської України м. Харкова для роботи у Головполітосвіті. З 1927р. він був заступником голови Головполітосвіти.
В цей же період він активно займався викладацькою роботою у фармацевтичному та фінансово-економічному технікумах. У 1927р. після закінчення екстерном економічного відділу Інституту профосвіти за спеціальністю “політична економія і економічна статистика” він працював викладачем в Інституті народної освіти, а пізніше у механіко-машинобудівному інституті, де викладав політекономію. У 1930р. Волобуєв одержав наукову ступінь кандидата економічних наук за сукупністю опублікованих у 1927-1929рр. наукових праць: „Короткий курс політичної економії”, „Теория Оппенгеймера и ее критика”, „ Курс політичної економії. Лекції”.
Слід відзначити, що Михайло Волобуєв досконало знав українську мову і широко використовував її у науково-педагогічній діяльності. У технікумах та інститутах лекції він вів українською. Із восьми підручників, посібників та статей, опублікованих ним у 1927 – 1933 рр., сім написано українською мовою. Про високий інтелектуальний потенціал свідчить те, що Михайло вільно володів англійською, німецькою та французькою мовами, постійно знайомився з новітньою економічною літературою і використовував ці знання у педагогічній та науковій діяльності.
Протягом 1930-1933рр. він завідував кафедрою економічних наук Харківського механіко-машинобудівного інституту, тут же став професором.
У Харкові Волобуєв мешкав разом з дружиною Варварою Іванівною Артемовою, донькою Валерією та матір’ю. Дружина працювала викладачем в Інституті комуністичної освіти.
Окрім державної служби та викладацької роботи Волобуєв займався науково-дослідною діяльністю, працюючи в Інституті економіки, що входив до складу ВУАМЛІН.
Протягом 1926-1929рр. проф. Волобуєв був членом Українського комітету краєзнавства і сприяв становленню в Україні краєзнавчих досліджень та виходу в світ журналу “Краєзнавство”.
У 1928р. Михайло Волобуєв опублікував в журналі “Більшовик України” в порядку дискусії статтю “До проблеми української економіки”, в якій порушив гострі економічні проблеми, про які не наважувалися писати інші вчені. Він довів, що царська Росія була колоніальною імперією, в якій Україна перебувала на правах колонії “Європейського типу”, що проявилося “у відхиленні розвитку продуктивних сил на користь економіки метрополії”. Заперечуючи теорію єдності російської економіки, Волобуєв вимагав розглядати Україну як “історично оформлений народногосподарський організм”, що має власні шляхи економічного розвитку.Висуваючи проблему подолання колоніальної спадщини після перемоги пролетаріату, Волобуєв теоретично довів, що “ми маємо в СРСР не економіку метрополії і колоній, а співробітництво різних національних економік” [1, с. 45]. З такої теоретичної постановки, на його думку, ми маємо “підійти до аналізи господарства СРСР як до комплексу національних економік, а до кожної національної економіки, як до певної цілісності потенційної (колишні азіатські колонії) або реальної (Україна, Росія)”.