Михайло Волобуєв (Волобуєв-Артемов) – теоретик економічної географії та патріот України
У 1930 р. на ХІ з’їзді КП(б)У було відзначено: „За звітний період партія до кінця викрила й розгромила в своїх рядах шумськізм, волобуєвщину, хвильовизм...” У 1933 р. політична ситуація в Україні значно погіршилася, почалася нова хвиля арештів. 8 грудня арештували Волобуєва, якого звинуватили в активній участі „в контрреволюційній українській організації”, виключили з партії і 8 травня 1934 р. засудили на п’ять років позбавлення волі. Покарання він відбував у місті Уральську Казахської РСР, куди приїхали дружина, донька та мати. Восени 1936 р. Волобуєв достроково був звільнений з ув’язнення але йому заборонили повернутися в Україну та займатися викладацькою діяльністю.
Волобуєв з родиною оселяється у м. Краснодарі, де працює начальником планового відділу міськвиконкому. У 1937, 1941 та 1943 рр. Волобуєв звертався до ЦК ВКП(б) з проханням реабілітувати його, але все було марним. Під час німецько-фашистської окупації Краснодарського краю Михайло працював кореспондентом газети „Кубань” і передавав радянському командуванню дані про розміщення німецьких аеродромів та місць дислокації німецьких військ, які бомбардувала радянська авіація. Його підпільна розвідувальна робота знайшла відображення у книгах, присвячених краснодарському підпіллю.
У 1947 р. Михайло Симонович разом з родиною переїхав до Ростова-на-Дону, тому що через вологий клімат у Краснодарі у нього загострилося захворювання бронхіальною астмою.
Для того щоб підвести риску під попереднім важким періодом своєї життєдіяльності, щоб гніт минулого не тяжів над вченим, Михайло Симонович змінив прізвище, додавши до нього прізвище своєї дружини і у такий спосіб він став Волобуєвим-Артемовим. Не менш важливою була зміна напрямів та пріоритетів наукової діяльності. Подальшу наукову діяльність він здійснював в галузі економічної географії.
Вченому довелося недовго працювати на географічній ниві, лише 24 роки. За цей період, за нашими даними, він опублікував один підручник, 3 брошури та 12 наукових статей. Проте відомо, що значення внеску, зробленого вченим у науку, полягає не стільки у кількості виданих наукових праць, скільки у глибині та новизні висунутих ним теорій, концепцій та закономірностей. Про це свідчить частота посилань на праці вченого. У 50 – 70-х роках ХХ ст. на праці Волобуєва-Артемова вчені часто посилалися, але в незалежній Україні, про яку мріяв і за яку постраждав вчений, на жаль, забули про нього, а молоді вчені взагалі і не чули про нього.
У 1948 р. Михайло Симонович став завідувачем кафедри економічної географії Ростовського-на-Дону фінансово-економічного інститута (тепер державний економічний університет). Окрім викладацької роботи вчений приділяв велику увагу підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру. Він організував періодичне видання „Наукових записок...” кафедри економічної географії.
У 1953 р. Волобуєву-Артемову запропонували очолити також кафедру економічної географії Ростовського-на-Дону державного університету, але завідував він недовго, тому що взаємовідносини між ним і викладачами були складними. Пока ректором університету був Альохін ставлення до опального вченого було нормальним. Коли у 1957 р. ректором університету став член.-кор. АН СРСР Юрій Жданов, син відомого партійного діяча А.А. Жданова, ситуація навколо вченого погіршилася і у 1957 р. Волобуєва-Артемова зняли з посади завідувача. До 1960 р. він ще працював на своїй кафедрі, але погіршення відносин з викладачами призвело до звільнення його з роботи в університеті.У Ростовському-на-Дону держуніверситеті я вчився з 1954 по 1959 рік. У 1956-1957рр. Михайло Симонович читав нам “Вступ в економічну географію” та “Економічну географію США”. У наших душах він залишив найяскравіші враження і величезну симпатію до нього. Він був блискучим лектором, чудовою людиною і класичним інтелігентом. Я й зараз пам’ятаю його образ: низенький, чорнявий, з гострою борідкою та невеликими вусами, у товстих окулярах. Слухати його було радістю для нас, його лекції відвідували всі студенти і це не дивно. Завдяки лекторській майстерності, феноменальній пам’яті, енциклопедичним знанням та емоційності лекції професора Волобуєва-Артемова, які він ніколи не читав за конспектом, подобалися не лише студентам, але й робітникам та службовцям, перед якими виступав по лінії Товариства „Знання”. Наш улюблений викладач завжди з нами в душах та на випусковій фотографії. Проте нам, студентам, нічого не було відомо про минуле життя М. Волобуєва-Артемова. Викладачі приховували від нас його науковий подвиг, гіркоту розплати, мужність. Ми лише чули, що він сидів за гратами, чи був на засланні, але хто тоді не був засланим.
Відомо, що у 1957р. президія Харківського обласного суду скасувала постанови судової трійки при Колегії ДПУ СРСР від 24 лютого та 8 травня 1934р. і визнала М. Волобуєва невинним. Нарешті він був реабілітований і закінчилися поневіряння вченого, повернене його чесне ім’я науці та суспільству.
Дружина вченого Варвара Іванівна, кандидат педагогічних наук, працювала викладачем Ростовського-на-Дону педагогічного інституту.