Історичний розвиток та структура географічної науки

Чоловік зі всіх земских єств найвисше психічно зорганізований і полишає так далеко поза собою иньші органічні єства, що заслуговує на се, аби географія присьвятила єму осібну свою галузь. В теперішнім своїм стані є чоловік з всіх органічних творів може найменше захищений від неприязних впливів природи. Але він сотворив собі своїм розумом і сьвідою ціли волею ріжні середники до борби о єствованє а то: мешканє, одінє, знаряди, оружє і т.н. Ту є друга причина окремішности антропогеографії. Але без сумніву найважнійша причина сеї окремішности і великої ваги антропогеографії лежить в тім, що чоловік через свою культуру здобув собі володіюче становище на земли. Він не тілько визволюєсь від впливів природи, але і впливає на ню, змушує єї своєю працею давати продукти, які для чоловіка потрібні, а злучившись в більші організми потрафляє нераз зовсім змінити природу ріжних країв. Чоловік будує межиморскі канали, мости через ріки, регулює їх, творить або осушує озера, нищить ліси, то знов їх розводить, накликує на край пустиню, то знов боре ся успішно з нею і т.н.

Та велика роля, яку відіграває чоловік на поверхні землі, запевнювала єму завсігди і запевнює дотепер визначне місце в географії. При істориї розвитку методики географії показує ся оно найліпше, як сильно надили до себе географів ті проблеми географічної науки, що вяжуть ся з чоловіком і єго ділами. Бачилисьмо, що доперва найновіші часи розвитку географії научили, що треба розсліджувати землю для неї самої, а не лиш яко мешканє чоловіка. Правда, що причиною сего припізненя були в значній мірі клясичні традиції, з під котрих трудно було визволитись географії, але була і инша глубша причина. На мою думку вік девятьнайцятий є дуже важною хвилею в розвитку науки взагалі. Людство находилось дотепер в молодечій стадиї свого наукового розвитку, під дуже сильним впливом клясичної старини. Томуто чоловік і єго діла стояли дотепер в центрі всего, томуто гуманістичні науки верховодили над природними. Доперва в девятьнайцятім віці людство поступило і доспіло на стілько, щоби займатись не тільки собою і тим, що для него має вартість, але без огляду на себе приступити до пізнаня єства всего того, що нас окружає. Для того в XIX віці науки природні зачинають брати верх над гуманістичними і роблять великанські поступи, а і географія дістає вперве науковий характер.

Як тільки послідувала реформа географії в природописнім напрямі, явилась межи географами сильна течія, що в повній противуположности до Ріттера жадала, аби чоловіка зовсім виелімінувати з географії. Нині ніхто про се не думає, відколи Рацель і Кірхгофф специзували докладно основи методики антропогеографії. Я вже зазначив пару причин, для яких чоловік і єго діла мусять належати до географії. Але знов з другої сторони треба застеречись, мовбито з сего втяганя чоловіка до географії виходив який то дуалістичний характер нашої науки. За таким дуалізмом висказуєсь Г. Вагнер, автор одного з найліпших академічних підручників географії і добачує єго в тім, що не тілько в антропогеографії, але і ві всіх инших ділах географії все пробиваєсь наперед питанє, чи се або те пожиточне або шкідливе для чоловіка. “Як довго росходить ся при виборі материялу о вартість для чоловіка, так довго географія не позбудесь свого дуалістичного характера”. Географія після Вагнера учить з одної сторони про землю яко своєрідну одиницю в природі, з другої сторони розсмотрює єї яко місце замешканя чоловіка.Таке становище Вагнера, хоч може сповидно оправдане історичним розвитком нашої науки (nb як єго Вагнер понимає), в дійсности він фактично, ані льогічно не є оправдане. Нинішна наукова географічна література розсліджує краї і поодинокі групи явищ для них самих, а не лиш о скілько они варті для чоловіка. Дальше треба памятати, що всі науки, які йно знаєм, є витворені не ким иншим, а самими людьми і длятого в кождій з них чи в фізиці, чи в астрономії, чи в хемії всюди оцінюють много річий з огляду на їх вартість для чоловіка. Йдучи льогічно за Вагнером требаби пр. фізиці також признати дуалістичний характер, бож прецінь і в ній узглядюєсь вартість річий для чоловіка, з неї люди довідують ся про сили природи, отже й машини, прилади і т.д.

Не можна отже заводити в географії дуалізму длятого тілько, що належить до неї і чоловік. Чоловік є також частиною природи і привязаний до землі так сильно, що розділити єго від неї, ставляючи єго гейби понад природою, булоби дурним та зарозумілим антропоцентризмом. Географія займаючись чоловіком, побудує поміст між природними а гуманістичними науками лиш тоді, коли признаємо єї одноцільність. Колиж введемо в ню дуалізм, то она тої своєї задачі ніколи не сповнить і сама потерпить, стративши внутрішнє єдиньство.

Короткий огляд завдань антропогеографії найліпше нас пересвідчить, як сильна є органічна звязь, що єї лучить з иншими частями географії. Передовсім маєм в географії чоловіка ті самі чотири точки погляду, як і в инших частях географії.

З першої точки погляду (морфографічної) розліджує антропогеографія розміщенє чоловіка по земскій поверхни, отже границі вселенної і число людий на земли. Порівнянє простору і скількости населеня дає густоту населеня. Антропогеографія досліджує тепер, як те населенє на земскій поверхни, отже положенє держав, міст, сіл і т.д. і розсмотрює зависимість густоти населеня та людских осель від природних условин краю: від поземного розвитку, плястики почви, навідненя і т.и. Дальше належать до сеї частини антропогеографії форми і фізиогномія людських селитьб.

Гильльогічна точка погляду заставляє антропогеографію розсліджувати людство з огляду на єго материяльний склад. Она полишає що правда розслідженє природи чоловіка яко одиниці анатомії і психольогії, досліди фізично-психічних прикмет ріжних рас, народів та племен антропольогії і етнольогії, мови і нарічя, порівнуючій фільології, промисл і торговлю економії, держави статистиці і т.д. Але всі ті квалітативні сторони цілого людства і єго частий, чоловіка і єго частий, чоловіка і єго діл дають антропогеографії множество точок погляду і категорий до простірного угрупованя людий в відношеню до земскої поверхни і пятьох инших природних царств. Головною задачию гильольогічної антропогеографії є дослідженє простірного розміщенє людий з огляду на згадані гильольогичні категорії. Передовсім отже належить до неї розміщенє на поверхні землі рас, народів, племен і ще менших збірних одиниць людства з огляду на їх етнольогічні і лінгвістичні прикмети. Дальше розсмотрює та часть антропогеографії ріжні ступені культури людства в їх географічнім розміщеню, ту безконечну ріжнородність форм єствованя чоловіка (географія культури). Вкінци займаєсь ту антропогеографія політичними організмами себто державами в їх відносинах до земскої поверхні (географія політична).Відносини між чоловіком а земскою поверхнею, на котрій живе підлягають постійно великим, хоч звичайно повільним змінам. Ті сили, які впливають переобразовуючо на відносини чоловіка до природи, мусить розслідити динамічна часть антропогеографії. Она стараєсь винайти причинову звязь між природою краю, а побутом людий, що єго замешкують і пояснити, чому люди так а не инакше розміщені по поверхні землі. Природа краю від найдавнійших часів впливала сильно на людий. Ріжний розклад середників поживи і инших природних богатств викликував від найдавнійших часів мандрівки людий, обхід та торговлю, зміни в природі, часто і самим чоловіком спричинені, змушували до пересувань центрів населеня протягом віків, корисне географічне положенє впливало звичайно на скорший розвиток культури, або деяких єї галузей та ратувало дуже часто народи від наконечної погуби і т.п. З другої сторони чоловік іменнож від часу осягненя висшої культури, сильно впливав на природу, а і відносини між поодинокими групами людства мали для розміщеня людий на поверхні землі велике значінє. Динамічна антропогеографія студіює всі ті сили, яким підлягають відносини чоловіка до природи і єго розміщенє на земли. До сеї галузи географії чоловіка треба отже зачислити географію продуктів, обходу (комунікациї ) і географію промислу та торгівлі. Четверта точка погляду, з якої виходить нинішна антропогеографія, є генетична. Генетична часть антропогеографії має нам пояснити, в який спосіб нинішні відносини чоловіка до землі стали такими, як є. І як в своїй генетичній части фізична географія війшла в близкий контакт з істориєю розвитку землі, себто геольогією, так і географія чоловіка мусить в генетичній своїй части війти в найтіснійшу звязь з істориєю розвитку людства і то не тілько з істориєю але і з передісторичною археольогією і відповідними частями етнольогії і антропольогії. Ограничуватись на самій істориї не є можливе для географії, а то з причини, що істория обнимає лиш малу часть розвитку людства і обмежуєсь лиш на деякі народи Старого Сьвіта. Географія чоловіка мусить обіймати все людство землі і длятого собі шукати опори на науках, що узгляднюють розвиток людий в добі передісторичній і займають ся також всіма народами низшої культури. Мимо того усталилась для генетичної антропогеографії назва географії історичної. Географія історична бере зі своїх помічних наук дані до істориї розвитку людства чи якоїсь єго части і пояснює сей розвиток о скілько він в звязи з фізично-географічними прикметами краю. Притім є єї другою важною задачею розвинути історично відносини чоловіка до природи краю, як розвивалась управа почви, годівля худоби, гірництво і т.и., як нищено ліси, осушувано багна, регульовано ріки і ірриговано землю, будовано дороги, розвивано мореплавство, вкінци як розвивав ся обхід, торговля, промисл і т.и. Притім завсігдки вважати треба історичному географови на головну ціль географії; розслід взаємин почви, воздуха, води, ростин, зьвірят і чоловіка з огляду на земску поверхню, бо інакше легко мож навіть несьвідомо відбічи далеко від географії і заступитись в історию. Та сама небезпека в далеко більшім розмірі грозить антропогеографови, коли бересь до третої групи завдань своєї науки, до групи питань, які дотикають відносин духової культури чоловіка до природи краю, де мешкає. До тих проблемів забирались ріжні географи вже в старинности, доказуючи, що той або сей край надававсь більш до розвитку висшого духовного життя як инші, що клімат і природні відносини краю так або инакше впливають на духову питомість даного народа і т.д. Однак нинішна географія, хоч і як широко собі зачеркнула границі, мусить від тих проблемів посторонитись, бо ту географічні фактори прямо никнуть в порівнаню з кількостию і вагою географічних. Історик, фільозоф, фільолог могуть з далеко більшим правом братись до проблемів звязи природи краю з духовою культурою, як географ. Ту і лежить границя антропогеографії а і географії взагалі.