Історичний розвиток та структура географічної науки

Ще в XVII віцї була одна проба спровадити географію на добру дорогу. Підприняв єї Варен в своїй Geographia generalis 1650 р., як на той час генїально обдуманій. Він хотів впровадити в науку ширший загальний погляд і виріжнював три части географії: математичну, фізичну і географію чоловіка. Варен попробував ту і то з добрим успіхом поставити першу систему фізичної географії. Однак відгомону серед офіцияльних географів не найшов, так що загальна географія остала поза рамами тодїшньої псевдонауки.

Коли так географія, виродившись в суху історичну топографію, упадала щораз низше, инші науки природні протягом перших трьох столїть нової істориї скорим кроком пішли в перед. Астрономію Копернїк, Кеплєр, Нютон зреформували з грунту, а великі поміри полуденників в XVII і XVIII віках дали науцї докладне знанє виду і величини землї. Фізика згодом пізнала головні правила природи: сили гравитациї, елєктричности, земского магнетизму, права кольорики і оптики та винайшли термометер і барометер. Зоольогія і ботанїка дійшли до впорядкованої систематики, а геольогія і антропольогія зазначились вже при кінці XVIII віка яко молоді науки з великою будучностию. Що більше — люди образовані в природничах науках їдуть в сьвіт і начинаєсь дуже важний період — наукового відкриття Землї мандруючими природовцями. Форстер, Палляс, Соссір і инші природовніце лиш в перве розслїджують чуда природи далеких країв, але з великим здивованєм замічають, що їх рідні краї, здавна осередки культури, суть зовсїм нерозслїджені що до своєї природи. І з жаром беруться природописці до розслїджування природи своїх і чужих країв і множать ся наукові описи подорожий, збираєсь богатий материял фізично-географічний.

Хоча ті всї учені подорожники виразно понимали і представляли природу земель, котрі бачили, то прецінь кождий з них був передовсїм представителем якоїсь специальної природної науки: зоольогії чи ботаніки, чи мінеральогії і головно для своєї науки працював і збирав материялами. Доперва на склоні XVIII в початках XIX віка явивсь генїй, що вказав дорогу до правдивої географії, опертої на всестороннім а загальнім пониманю природи краю. Тим генїальним ученим був Александер Гумбольдт.Як показують новїйші дослїди, Гумбольдт для жадної з природних наук, які управляв, не заслуживсь так дуже: анї для астрономії, анї для геольогії, зоольогії, ботаніки. Єго великанське значінє лежить в тім, що присвоївши собі головні вислїди та методи тих наук, виїхав на наукову подорож до Америки і примінив своє природописне знанє при описі земель, котрі бачив. Єго генїальний ум побачив зараз, що описуючи якийсь край треба передовсїм те описувати, що становить його найбільштревалу прикмету і характеристику — отже не народи, міста, держави і т.и., а природу краю, єго різьбу, води, клїмат, рістню та фауну. Гумбольдт робив дослїди з области геольогії, зоольогії, ботаніки і т.д., яко специяльних наук, але є головною цїлию було вхопити в один образ цїлість природи краю і місцеве розміщенє єї явищ. Розслїджував геольогічні верстви, щоб збагнути звязь геольогічного складу околицї з єї різьбою, ботанїзував, щоби розслїдити характеристичні формациї ростинні кождої околицї і зависимість рістї від ріжних географічних елєментів, робив обсервациї метеорольгічні та магнетні, щоби потім потягнути перші ізотерми і оснувати першу систему кореспондуючих магнетних обсерваций. Гумбольдт є основатилем кліматольогії, географії ростин, геоморфольогії, отже кількох головних галузий загальної фізичної географії.

Однак не лиш в тім лежить значінє Гумбольдта. Кожде явище природи розважав він в злуцї з всїми иншими природними явищами і вперве таким способом пізнав тїсну причинову звязь землї, наводненя, клїмату, фльори, фауни і чоловіка з єго ріжними способами селитьби, газдівства, звичаїв та культури. Єго чудові описи Мехіка та Ляносів стали недосягненим взірцем описової географії як найкрасше понятої.

Працї Гумбольдта мали на сучасних учених великий вплив і фізична географія в першій половині XIX столітя надходить значне число робітників (Бух, Ляйелль, Шмідт, Гофманн) та доходить до значного розьцвіту. Але на жаль і тепер фізична географія не може втиснутись в область офіцияльної географії, бо сучасно з Гумбольдтом виступав в тій науці другий великий геній Карло Ріттер.

Ріттер не був природописцем ані ученим подорожником — він вийшов від офіцияльної шкільної географії і істориї XVIII віка. Він був гуманїстом і істориком, для него чоловік і єго діла були на першім пляні в єго географічній роботі, так як колись у Страбона. Єго погляд на єство географії є отже споріднений з поглядом дотеперішних, описових географів. Але лиш в головній думці, бо праці Ріттера оперті на такім самім провіднім погляді на єство географічної науки, незмірно ріжнились від дотеперішної описової географії. Передовсім всі твори Ріттера полягали на основній критиці джерел, а не так як дотепер на безмисленній компіляциї. Дальше не обмежуєсь Ріттер на чистім описуваню, лиш стараєсь розпізнати внутрішну звязь географічних явищ через їх порівнуванє між собою. Географія є на думку Ріттера наукою про земні простори (Wissenschaft des irdischerfüllten Raumes) мусить бути порівнуюча і тракована в звязи з “природою і з істориєю людства”. Природа краю мусить бути пізнана, бо від неї зависить історичний та культурний розиток людий, що в нім мешкають. Щоб пізнати се, що в природі краю тревало і найсильнійше впливає на єго мешканців, треба пізнати докладно їх історию.

Головні думки Ріттера, після которих він забирась до представленя і описання цілої землі, були як бачимо, дуже красні і для методики географічної наки дуже важні. Ріттер перший з гуманістів узнав потребу введеня описів і дослідів природи до теперішної псевдогеографії. Однак на нім бачимо вперше й наліпше, що історик, хочби геніяльний, може хиба лиш в антропогеографічнім напрямі працювати для географії. Єму бракувало звичайненького причинового пониманя земских явищ, тої конечної причиновости природописця. Ріттер був телєольогом. Земля була для него лиш місцем замешканя чоловіка, домом єго вихованя, тілом, котрого душею є людство. Природа була для Ріттера лиш о стільки важна, о скільки впливала на розвиток чоловіка, кождий край мав таку ціль так або інакше впливати на людий, що в нім мешкали.