Теоретико-методологічне обґрунтування важливості народних рухливих ігор для дітей молодшого шкільного віку

сміливість артистичність

ризикованість лагідність

рішучість ніжність

наполегливість естетичність

цілеспрямованість граційність

сила волі компромісність

лідерство терплячість

Безперечно, певною мірою всі ці якості належить виховати як у хлопчиків, так і в дівчаток. У контексті міркувань М.Єфименка йдеться про окремі заняття, на яких має домінувати виховання статевих ознак. Очевидно, є певний сенс у його твердженнях, що ігри для дівчаток і хлопчиків мають бути різними. Так типовими для хлопчиків можуть бути ігри "Запорозькі козаки", для дівчаток - "Бджілки", "Метелики" та інші.

1.2. Українські народні рухливі ігри, як засіб виховання молодших школярівАналіз народних рухливих ігор, поширених і сьогодні серед дітей молодшого шкільного віку, засвідчує, що свої корені вони мають у стародавніх фольклорних обрядах, церемоніях і ритуалах. Найчастіше вони спираються на фольклорні образи вовка, ведмедика, зайчика, котика, кози тощо, які є знаковими для української культури, традиційно відтворювались у різноманітних обрядах та ритуалах і нарешті перейшли до дитячих рухливих ігор.

Прикладом може бути фольклорний образ вовка, що відтворюється в багатьох дитячих іграх. Так, відомою дитячою грою, побудованою на зазначеній ролі, є гра "У сірого вовка", її грають на лузі, серед зелені. Порахують, хто вовк:

На камені,

Надомені,

Вирвав травку,

Положив на лавку,

Хто видіон,

Той пішов вон.

Решта - "вівці". Вони розбігаються, рвуть травичку, приказуючи:

Щиплю, щиплю травку

Сірому вовку на лопатку!

Кидають пучечки трави на "вовка" й тікають. А він їх ловить. Кого спіймає, той стає вовком.

Образ вовка є поширеним у народних легендах, традиціях та ритуалах.

Фольклористами доведено, що в архаїчному суспільстві визнання хлопчиків чоловіками у багатьох народів вважалося важливою подією онтогенетичного розвитку особистості та соціалізації молоді чоловічої статі. Хлопці в цей період залучалися до особливих обрядів - молодіжних ініціацій. Реконструюючи ці обряди щодо слов'янських народів, В.Г. Балушок відзначає, що вони починалися ритуальним відокремленням хлопців від громади і відправкою їх в особливий табір, розташований у лісі. Це місце прирівнювалося до потойбічного світу. Пройшовши в "потойбічні" ініціаційного табору різноманітні випробування, вони в подальшому "відроджувалися" як люди, але вже в новій якості - не як діти, а як дорослі. Випробування символічно пов'язувалося зі смертю. Вмираючи в своїй старій іпостасі, юнак у процесі ініціації "перероджувався" на вовка (рідше пса або ведмедя) і ставав членом "вовчого" або "ведмежого" союзу. За міфологією давніх слов'ян, вовк вшановувався як тотемний предок і родоначальник племені. З прийомом хлопців у члени "вовчого" (чи "ведмежого") союзу ініціація не закінчувалася, а починався її новий етап. Ставши вошами - "вовками" ("псами", "ведмедями"), юнаки повинні були деякий час жити вдалині від поселень свого .племені "звіриним" життям, тобто воюючи і грабуючи та доводячи в грабіжницьких та військових наскоках свої силу і мужність .