Теоретико-методологічне обґрунтування важливості народних рухливих ігор для дітей молодшого шкільного віку

Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі. Гра дитини має свої особливості:

а) гра - творча діяльність, - діти в грі творять згідно своєї уяви;

б) гра - самостійна діяльність, якщо навчальну, трудову діяльність дітей організовують в основному дорослі, то гру в більшості випадків дитина починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила гри;

в) гра - засіб всестороннього розвитку дитини. Спілкуючись в процесі гри, діти збагачуються знаннями; граючись з іграшками, предметами, піском, снігом - діти засвоюють їх властивості і якості; в грі розвивається мова дитини, збагачується їхній словниковий запас; для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри; музичні ігри сприяють естетичному розвитку. Велика роль в моральному вихованні - в грі дитина розвивається; діти вступають в ігрові взаємовідносини, виконують певні ролі і таким чином вправляються в тій чи іншій формі поведінки.

Гра сприяє розвитку таких якостей, як активності, ініціативності, рішучості, відповідальності перед ровесниками;

г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності: професій, взаємин між людьми. Велика роль організації і проведення гри належить батькам, вихователям, музичним керівникам, вчителям фізичного виховання. Всі вони допомагає дітям вибрати гру, враховуючи їхні інтереси і можливості, допомагає визначити сценарій гри, демонструє зразки виконання ігрових дій, приймає участь у грі на головній чи другорядних ролях, спонукає дітей виконувати в іграх правила культури поведінки. Діти не граються мовчки. Навіть тоді, коли дитина сама, вона розмовляє з іграшкою, веде діалог з уявним учасником гри, говорить за себе, за маму, за хворого і за лікаря тощо. Слово є ніби акомпанементом до ігрової дії і повніше розкриває образ, ставлення до самої дитини. Спілкуючись, діти обмінюються думками, переживаннями, уточнюють задум і зміст гри.

Взаємозв'язок образу, ігрової дії і слова й становить стрижень ігрової діяльності, є засобом відображення дійсності.

Старших дошкільнят треба навчити гратись в ігри самостійно. Для цього слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати можливість організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах.

Дитячі ігри - це невеликі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій, засобами рухових елементів.

Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. Найдавнішими є хороводні драматичні ігри, що колись були частиною календарних обрядів. Вони, в основному розкривають тему хліборобської праці через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова.

Природній інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед них ігор, основними персонажами яких є птахи та звірі.

Ці ігри, де дії, рух поєднуються з добре розвинутим діалогом, часто відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого і слабшого. Серед народних ігрових моментів багато суто рухливих ігор, у яких драматизація поєднується із змагальними елементами - бігання навздогін, наввипередки, пошуком, проривання кола. Чимало таких ігор супроводжується своєрідними поетичними та музичними вставками, які мають найрізноманітніше призначення - попереджають про початок гри або якийсь її етап, коментують події, що відбуваються.

Зимово-весняні ігри

Серед дитячих різдвяних обрядових дійств найбільш популярна є "Коза". За "козу" діти з-поміж себе вибирають найспритнішого хлопчика, який вміє розвеселити глядачів. Його відповідно одягають у довгий кожух, вивернутий вовною догори, на голову накладають маску кози, причіпляють з вовни хвіст. "Козу" за ремінець водить "дід". Крім вищеназваних, у даній виставі є ще такі персонажі як "жид", "жидівка", "лікар", "циган" і "міхоноша".

Колядники з "козою" підходять до кожної оселі, і один з них запитує господарів: "Чи пускаєте "козу" до хати?" Якщо господар запрошує ряджених, то вони показують виставу, якщо ні, то йдуть до іншої господи. Спів обрядової колядки супроводжується відповідними сценічними діями. Таким чином вони обходять майже усе село, приносячи радість та веселість.