Фінансова система

3. Правові та організаційні основи фінансової системи

Фінанси як категорія існують об'єктивно та підпорядкову¬ються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке використання фінансів владними структурами держави є суб'єктивним, тобто на ньому познача¬ються інтереси певних економічних, соціальних і політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або біль¬шості його членів.

За умов демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту. Для досягнення поставленої мети здій¬снюється жорстке правове регулювання щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах.

Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціо¬нування фінансів виникають певні відносини між суб'єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб'єктів, значною мірою грунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів - величезне й склад¬не завдання законотворчої діяльності в державі.Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і со¬ціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають грунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі ос¬новні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламен¬тують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мо¬білізації та використання фондів фінансових ресурсів; є під¬ґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони мо¬жуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбаче¬них асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка грунтується на конституції держави. Так, у розділі 2 Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов'язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачу¬вати податки і збори за порядком і розмірами, встановлени¬ми законом.

У статті 92 зазначено, що виключно законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна сис¬тема; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кре¬дитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утво¬рення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи.

Питання, що торкаються фінансової системи, визначають¬ся також у статтях 95-99,116,119,143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони "Про бюджетну систему України", "Про систему оподатку¬вання України" та ін.

Від імені держави організаційну роботу з виконання чин¬ного законодавства проводять фінансові органи. Систему фі-

нансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керів¬ництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Мініст¬рів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства та підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету І питання контролю за його виконанням. В апараті міністер¬ства створюються управління і відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

- підготовка проекту державного бюджету України, по¬дання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради;