Регулювання міжнародної економічної діяльності
Митний тариф як базовий інструмент регулювання ввезення може відігравати активну стимулюючу роль. За його допомогою держави диференціюють товари, що підлягають ввезенню на більш або менш „бажані”. Так, при загальному порівняно невисокому рівні тарифу в
ЄС (у торговельних відносинах країн – членів ЄС з третіми країнами діє єдиний митний тариф, який базується на гармонізованій системі опису і кодування товарів) стосовно великої кількості товарів, які конкурують з товарами місцевих виробників, застосовується високе мито, що досягає в деяких випадках 20 %.
В Україні відповідно до Закону України „Єдиний митний тариф” 1992 р. (з пізнішими поправками та доповненнями) застосовується уніфікований підхід до митного регулювання міжнародної торгівлі. Згідно зі Ст. 3 цього правового акта, Єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території. Закон наголошує на тому, що ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами. Єдиний митний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
Основними „подіями” у процесі встановлення системи митно-тарифного регулювання після здобуття незалежності України були Закон від 5 лютого 1992 р. №2098-XII „Про Єдиний митний тариф”, власне прийняття Єдиного митного тарифу України, який було затверджено Декретом Кабінету Міністрів України № 4-93 від 11.01.1993 р. „Про Єдиний митний тариф України”. Нарешті, важливе методологічне значення мав Указ Президента Україні від 6 квітня 1996 р. №255 „Про концепцію трансформації митного тарифу України на 1996 – 2005 рр. відповідно до системи ГАТТ-СОТ”, яким було закладено довгострокові орієнтири тарифної політики держави.
На базі зазначених документів Кабінет Міністрів України здійснював оперативне тарифне регулювання. Часом приймалися рішення щодо запровадження підвищених ставок ввізного мита на нову продукцію, яку освоювали та випускали українські підприємства (зокрема на товари легкої та харчової промисловості, сільського господарства, окремих видів комп’ютерної техніки, медпрепаратів тощо).
При визначенні характеру та ставок митного регулювання є з’ясування та формальна ідентифікація країни походження товару. Ці питання також регламентуються Законом України „Єдиний митний тариф” (Ст. 18).
5. Застосування нетарифних інструментів та інтереси України
Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі – це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.
Нетарифні засоби регулювання торгівлі діють разом із тарифними інструментами в комплексі державних методик та важелів впливу на міжнародну торгівлю. Інколи, в певних галузях та сферах торгівлі, нетарифні засоби є домінуючими, інколи, навпаки, їх застосування є менш доцільне або неможливе.
Протягом минулих років реформ в Україні було практично скасовано успадковану від часів директивної економіки широку систему ліцензування і квотування, яка була ключовим елементом державного регулювання міжнародної торгівлі, ліквідовано механізм державного контракту і державного замовлення на експорт. Від початково жорстокого режиму квотування політика регулювання експорту поступово набувала більш природних для ринкової економіки ліберальних ознак.
Існує кілька способів класифікувати нетарифні заходи регулятивної, макроекономічної політики. Найпоширенішим із них є застосовуваний ГАТТ/СОТ, згідно з яким виділяють п’ять груп таких заходів:
1) участь держави в операціях міжнародної торгівлі, передусім – державні закупівлі товарів, субсидування виробництва;2) запровадження паратарифних та адміністративних імпортних формальностей (установлення вимог до товаросупровідних документів, застосування товарних класифікаторів, методик оцінки митної вартості товарів), які впливають на характер ввезення товарів до країни;