Регулювання міжнародної економічної діяльності

Кардинальним напрямом імпортної стратегії має стати перетворення імпорту на дієвий фактор технологічної реконструкції української промисловості за рахунок диверсифікованої митної політики – розроблення тарифів згідно з інтересами національної промисловості, конкретних виробників високотехнологічної, зокрема експортної продукції.

Слід віднайти можливості випуску окремих видів продукції в тих ситуаціях, коли для їх виробництва достатньо промислових потужностей, причому використання останніх може бути ефективнішим, ніж воно є зараз. Ідеться, наприклад, про можливість заміни металургійного виробництва з високою енерго- та металомісткістю, а також низькою технологічною місткістю на виробництво холоднокатаного листового прокату, зокрема для автомобілебудування та вагонобудування, інших видів листової сталі та листових кольорових металів, труб малого діаметру, складнопрофільного прокату, прецизійних сталей, продукції високоточного ливарництва. Аналогічний підхід може бути застосований і до виробництва текстильної продукції.

Конкурентоспроможність національної економіки – поняття інтегральне, воно з необхідністю вбирає в себе здатність виробляти товари, що користуються попитом на світових ринках, можливість залучати іноземні капітали завдяки сприятливому підприємницькому клімату, привабливість національної території для життєдіяльності людини, наявність висококваліфікованих спеціалістів.

3. Оптимізація податкової системи.

Важливий зв’язок між найбільш загальними реаліями, тенденціями та процесами в українській економіці та в її інтернаціоналізованому секторі ілюструють проблеми оподаткування. Завищені ставки податків, які застосовуються до суб’єктів економічної, зокрема міжнародної економічної, діяльності, призводять до підвищення собівартості вітчизняної продукції. Як правило, ця собівартість і без того занадто висока через неефективність, високу енерго- та ресурсомісткість виробництва, що заважає українським підприємцям успішно конкурувати, продавати товари не тільки на зовнішніх ринках, а й всередині країни .Високі податки в цій ситуації роблять продукцію неліквідною і погіршують конкурентні позиції української економіки в цілому.

Податкове регулювання є ефективним інструментом оптимізації механізму міжнародного співробітництва, взагалі регулювання відкритої економічної системи. Саме з удосконаленням податкового механізму пов’язані можливості пожвавлення економічного життя в країні, припливу іноземного капіталу, загального реформування національної економіки. (Мито, яке також є податком в контексті цього курсу доцільно розглядати як окремий інструмент державної політики, що логічно та функціонально пов’язаний із нетарифними засобами регулювання. Останні ж є якісно відмінними від податків засобами економічної політики.)

Крім універсальних характеристик податкової політики, мають місце певні національні особливості, які зумовлюються станом фінансової системи та окремих її компонентів. Для України як одним із „проблемних” міжнародних боржників завдання побудувати ефективну ринкову систему на основі сучасних принципів фінансової, зокрема податкової, політики є особливо складним. Адже його доводиться вирішувати в умовах дефіцитності бюджету, хронічної нестачі централізованих фондів. Тому врахування відповідного досвіду ряду індустріально розвинутих країн країнами з економіками перехідного типу є безперечно важливим.Наприклад, в Австралії нормою є десятиразове перевищення прибутковими податками виплат на соціальне страхування і зарплату, тоді як і Італії, ФРН зазначені показники приблизно рівні, а в Іспанії, Нідерландах, навпаки, другі істотно перевищують перших.

Уряд має важелі впливу на структуру, сукупну величину податків, через які перерозподіляється ВВП країни. Прикладами активного впливу політичних чинників на податкову систему можуть бути дії щодо лібералізації американської та британської економік і зменшення загальної маси податків, що стягувалися за часів адміністрації Р. Рейгана та уряду М. Тетчер.

Розглядаючи міжнароднополітичні аспекти оподаткування, варто згадати, що у свій час податок на додану вартість (ПДВ можна назвати порівняно молодим податком – його було обґрунтовано в 1954 р. Французьким економістом М. Лоре) був обраний у ЄС пріоритетним засобом фіскального перерозподілу і навіть факт його застосування став одним із критеріїв прийняття до цього регіонального блоку.

Це – аргументація на користь того, що і для відкритої економіки України актуальним завданням є активізація зусиль щодо поліпшення механізму оподаткування, застосування більш обґрунтованих та дійових його форм. Адже на сьогодні можна констатувати недосконалість податкового законодавства стосовно експорту товарів і послуг, застарілість механізмів пільгового оподаткування. Це є однією з підстав застосування антидемпінгових процедур проти вітчизняних виробників. Крім того, Україна слугує негативним прикладом нездатності уряду ефективно збирати податки, коли основний їх тягар припадає на найбідніші верстви населення і стратегічний виробничий потенціал, тоді як тіньовий бізнес розрісся до надзвичайних розмірів.