Регулювання міжнародної економічної діяльності

Звичайно, зазначені інструменти є дуже різними, а ефективність їх застосування залежить від того, наскільки обґрунтованими та комплексними були конкретні рішення та дії щодо їх упровадження. Простежуємо, яким чином застосування основних інструментів загальної підтримки виробництва може позитивно вплинути на результативність міжнародної економічної діяльності, і передусім міжнародної торгівлі.

6. Антидемпінг як фактор у конкурентній боротьбіСвоєрідною формою протекціонізму є антидемпінгова практика, до якої вдаються як провідні ринкові країни, так і країни, що розвиваються, у тих випадках, коли вважається, що певні закордонні виробники або відповідні національні уряди застосовують проти них інструменти нечесної конкуренції. Що мається на увазі?

Згідно з формальним підходом, антидемпінг є засобом протидії тим підприємницьким структурам, які проводять агресивну знижувальну цінову політику з метою опанування ринку, витіснення з нього конкурентів, а також тим закордонним продавцям (разом з відповідними державними структурами), які використовують субсидії та інші форми державної допомоги, що ставлять їх у вигідніше становище порівняно з іншими виробниками (передусім виробниками країни-імпортера).

З формальної точки зору підставою для вживання антидемпінгових заходів (відповідно до ст. VI ГАТТ) є конкретні небезпеки, які виникають у зв’язку з імпортом певної продукції. Такі небезпеки пов’язані передусім з:

порушенням рівноваги внутрішнього ринку;

створенням ситуацій, за яких національні виробники – традиційні гравці відповідних ринків зазнають збитків;

погіршенням умов виробництва подібних або товарів-замінників на території країни-імпортера;

суттєвими порушеннями економічної ситуації в одному з регіонів.

Однак такий формальний бік справи не дає вичерпної характеристики реальним відносинам і подіям у сфері антидемпінгового регулювання та вжиття антидемпінгових санкцій. Але наприкінці XX та на початку XXI ст. антидемпінгові санкції (або те, що так називають), перетворилися на інструмент протидії небажаній міжнародній конкуренції. Точніше, йдеться про цільовий характер торговельних обмежень, які спрямовані на погіршення умов ввезення продукції до тієї країни, яка вдається до антидемпінгових заходів. Адже формальні підстави для порушення антидемпінгових розслідувань – нижчі за „звичайні” для певного ринку ціни та висока динаміка приросту продажу товарів певного національного походження на ньому – зовсім не обов’язково свідчать про нечесну конкуренцію. Причинами цінових переваг та позитивної динаміки продажу можуть бути вища ефективність виробництва товарів, а також нижчі витрати на виробництво (наприклад, витрати на заробітну плату).

Але життя є багатобарвним, і було б неправильно стверджувати, що існують країни, які проводять „тільки правильну” і „тільки неправильну” торговельну політику. Слід визнати, що в Україні „не все гаразд” із механізмами ціноутворення, що особливо було помітно у перші роки державної незалежності. І це не дивно, адже в державі відбувається становлення ринкових відносин після десятиліть „економічного тоталітаризму” – тривалого штучного усуспільнення виробництва та власності й повної централізації управління.

Разом з тим несталість ринкових механізмів сама по собі не є реальною причиною того, що іноземні конкуренти інколи програють вітчизняним експортерам та втрачають прибутки через ефективну діяльність останніх. Важливим аргументом у дискримінаційній стосовно України антидемпінговій політиці є „неринковий” характер її економіки. Тому виникають підстави для спростування аргументу щодо того, що зовнішні ціни, за якими українські виробники продають товари на міжнародних ринках, випливають із цін внутрішніх. Адже презюмується, що сам характер ціноутворення всередині країни не має методологічного значення. Відтак, залежно від традиційної практики конкретної країни, що вдається до санкцій, застосовується методика зіставлення цін на продукцію ввезення із внутрішніми цінами та із цінами продукції із „сурогатних країн”, яка потрапляє на її ринок. Очевидно, що такий підхід містить дві принципові вади: по-перше, неточність порівняння, а по-друге, довільність вибору „сурогатних країн”. Більше того, якщо врахувати, що безумовною домінантою економічних відносин в Україні вже утвердилися принципи ринку, в переважній більшості випадків є некоректними як теза про її „неринковість”, так і аналогово-сурогатні методики цінового контролю.