Регулювання міжнародної економічної діяльності

недоторканність національного суверенітету;

свобода підприємництва у зовнішньоекономічній сфері за активної регулятивної ролі держави;

безумовне дотримання законів усіма суб’єктами зовнішньоекономічної підприємницької діяльності та їх рівність перед законом, а також недискримінація;

верховенство закону в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності;

захист інтересів національного товаровиробника як на території України, так і за її межами;

еквівалентність міжнародного товарообміну, неприпустимість недобросовісної конкуренції та демпінгу при вивезенні та ввезенні товарів і послуг.

Створення реального підґрунтя міцних міжнародних позицій України може бути забезпеченим тільки за умов підвищення ефективності галузей національного виробництва. У Стратегії економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. „Україна: поступ у 21 ст.” Було офіційно сформульовано концептуальні підходи української держави до проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки держави. Зокрема, це завдання має реалізовуватися через:

нову стратегію промислово-інноваційної політики;

запровадження надійної системи енергозабезпечення та енергозбереження;

перетворення АПК у лідируючий сектор економіки;

утвердження України як транзитної держави;

розвиток інформативних систем.

Поетапний вихід України на умови низькотарифного регулювання експортно-імпортних зв’язків, як це передбачається домовленостями Уругвайського раунду, має бути узгодженим з програмами державної політики реконструкції тих галузей промисловості, які на даному проміжку часу особливо гостро потребують цілеспрямованого централізованого опікування, сприяння експорту.

Значний резерв становить державна стратегія, за допомогою якої можливі як кількісне збільшення каналів збуту експортованої продукції, так і нарощування маси продукції, що підлягає вивезенню за кордон. Важливою є зонально-регіональна політика України щодо створення спеціальних організаційно-інституційних, податкових та митних режимів технологічного розвитку у формі технопарків або технополісів.Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, що вона не відповідає не тільки її економічному потенціалові за валовими показниками, а й господарсько-технологічній структурі, галузевому розподілу та рівню кадрового корпусу. За наявності великого наукового потенціалу майже відсутній високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково-технічними напрямами і по тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшення товарної маси, що експортується з території України.

Слід стимулювати експорт з високим ступенем перероблення. Ця вимога відповідає і загальній світовій тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною продукцією, готовими виробами. Згідно з експертними оцінками, на світовому ринку 2010р. частка продукції первинної переробки становитиме 20%, тоді як частка готових виробів – 80% загального обсягу ринку.

Від експорту „на вагу” Україні необхідно переходити від вивезення промислової та сільськогосподарської сировини – до експорту продукції її обробки.

Необхідно здійснювати заходи щодо реалізації існуючих та створення нових експортних можливостей щодо послуг на експорт. Важливу роль тут має відігравати транспортна галузь, особливо морський флот, розташовані на українській території залізниці та трубопроводи.