Регулювання міжнародної економічної діяльності

- Забезпечення національної економіки товарами та послугами, які нетипові чи дефіцитні для певної країни.

- Підвищення ефективності національної економіки завдяки розвитку механізмів спеціалізації, обміну факторами виробництва та оптимізації їх розміщення у світовому масштабі, поєднання економічних потенціалів різних країн та різнонаціональних кооперантів.

- Стимулюючий вплив на національну конкурентну систему з боку міжнародних ринків, який відбувається завдяки взаємному проникненню на товарні та факторні ринки.

- Надання системних прикладів організації соціально-економічних відносин, що, по суті, є макроекономічним аналогом конкуренції на підприємницькому рівні: ефективніші механізми економічного відтворення в національному масштабі стимулюють розвиток та модифікацію менш ефективних (п-д, розпад Східного блоку значною мірою був пов’язаний з наочним прикладом ефективнішого функціонування ринкової економіки західного зразка; найбільш разючим було порівняння двох Німеччин до падіння комуністичного режиму в Східній Німеччині).

- Перелив технологій та прогресивних методик організації виробництва, поширення сучасного досвіду менеджменту, регулювання суспільних процесів.- Фінансово-кредитно-монетарне балансування економіки, яке набуває дедалі більшого значення з поглибленням процесів глобалізації, яскравий утилітарний приклад впливу такого ґатунку дає Росія, для якої надходження від експорту енергоносіїв є важливим фактором формування бюджету.

Що стосується функціональної, а також організаційно-політичної сторони дієвої та ефективної моделі відкритої економіки України, то вона має містити дві інколи діалектично суперечні, проте взаємообумовлюючі риси.

По-перше, це стратегічні орієнтири, що відображають довгострокові пріоритети та цілі національного розвитку. Вони мають враховувати і той факт, що національне не може не відповідати загальним тенденціям розвитку міжнародного поділу праці, виробничих циклів та еволюцій самої світогосподарської системи, а також домінантних тенденцій розвитку регіонів, до яких тяжіє українська економіка.

Проте зазначені орієнтири повинні обов’язково відбивати національну специфіку існуючого в країні виробничого та ресурсного потенціалу, а також сприяти його якомога повнішому розкриттю.

По-друге, це кон’юктурність та врахування реальних можливостей української економіки, її здатності посідати певне місце в системі виробничої спеціалізації та міжнародної торгівлі на поточний момент, а також реальних можливостей щодо отримання певної частини перерозподілюваного світового доходу.

2.Напрями підвищення конкурентоспроможності української економіки.

Регулювання відкритої економічної системи не може бути ефективним за відсутності програмно-цільової промислово-технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення передумов ефективного залучення фінансових ресурсів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.

Важливим висновком має бути й те, що не існує такого механізму міжнародної економічної діяльності, який був би придатний для використання всіма країнами за будь-яких національних умов участі в системі міжнародного поділу праці.

У сучасних українських умовах оптимальною формою регулятивної політики, що комплексно та глибоко сприяла оптимізації не лише національної участі в міжнародній кооперації, а й усього масиву економічних відносин у суспільстві, є індикативне планування макроекономічного розвитку (індикативне планування – це вироблення системи оцінювання стану та перспектив; оцінювання стану економіки, а також засобів державного регулювання ринкових відносин). Це планування має стати функціональною основою реформування структур „відкритого економічного” регулювання, перерозподілу регламентаційно-організаційних повноважень. Подібна практика вже давно існує в ряді індустріально розвинутих країн. Принцип приватного підприємництва не зазнає утиску та не суперечить цілеспрямованому втіленню в життя загальнонаціональних програм.

Зважаючи на сьогоднішні українські умови державна політика має бути спрямована на досягнення загальних цілей та відповідати таким принципам: