Закономірності, принципи і фактори розмііщення продуктивних сил
Крім зазначених, до закономірностей розміщення продуктив¬них сил — в контексті нових методологічних основ їх формуван¬ня — відносять: соціальну спрямованість та усталеність розвитку продуктивних сил, відповідність їх розміщення вимогам націо¬нальної економічної безпеки, а також забезпечення планомірнос¬ті, керованості процесів розміщення продуктивних сил, їх орієн¬тації на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності та конкурентоспроможності виготовленої продукції.
Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил логічно випливає з необхідності загальної соціалізації еконо¬мічної системи, оскільки саме всебічний розвиток людини та за¬доволення її потреб є метою економічного прогресу. Вона реалізується через врахування інтересів населення щодо піднесення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та реалізацію права всіх громадян і на вільний вибір місця і сфери прикладання праці. Отже, соціальна спрямованість передбачає насамперед таке розміщення продуктивних сил регіону, яке б давало змогу забезпечити повну продуктивну зайнятість трудоактивного населення регіону як першооснову його життєдіяльності і добробуту. При цьому важ¬ливо мінімізувати рівень регіонального безробіття (як зареєстро¬ваного, так і прихованого) з тим, щоб він істотно не перевищував природної норми, що знаходиться в межах 4—6 % працездатного населення. Доцільність соціальної спрямованості розміщення і розвитку продуктивних сил регіону вимагає: інтенсивного розвит¬ку соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості; збереження здоров'я населення через зниження екологічного на¬вантаження на певні території; формування раціональної системи розселення; збільшення місткості регіонального ринку праці че¬рез створення додаткових робочих місць на діючих та нововведених підприємствах.
Сталий розвиток продуктивних сил як одна із закономірнос¬тей визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної гос¬подарської системи. Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального приро¬докористування; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв'язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використан¬ні трудового та виробничого потенціалу [1, с. 73—75].
Для розв'язання завдань сталого розвитку в Україні принци¬пово важливими є нова структурна політика держави та інституційні перетворення, вихід з енергетичної кризи, оптимальне ви¬користання ресурсного потенціалу, раціональна система поселень, формування ефективної еколого-економічної політики держави.
Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації суспільних відносин. Екологічний фактор повинен враховуватися в процесі вибору та наукового обгрунтування економічно доціль¬ного розміщення продуктивних сил регіону. Головна увага має зосереджуватися на об'єктах, що є потенційними чи фактичними забруднювачами навколишнього середовища. При цьому повинні опрацьовуватися програми безпечного проживання на територіях; з підвищеною екологічною напруженістю чи програми адаптації та реабілітації населення до несприятливих екологічних умов.
Однією з принципових закономірностей є відповідність роз¬міщення продуктивних сил вимогам національної економічної безпеки. Рівень економічної безпеки держави, що визначається саме фактором розміщення продуктивних сил, залежить від: рів¬ня забезпеченості власних потреб у мінерально-сировинних та енергетичних ресурсах; галузевої і виробничої структури госпо¬дарських комплексів; завершеності технологічних циклів вироб¬ництв; інтегрованості в світовий економічний простір.Україна належить до країн світу, в яких склалася висока залеж¬ність розвитку матеріального виробництва від мінерально-сиро¬винної бази. Тут виробляється близько 5% світового обсягу міне¬рально-сировинних ресурсів [1, с. 5]. В цілому наявна мінераль¬но-сировинна база спроможна забезпечити збалансований розви¬ток базових галузей промисловості та агропромислового комп¬лексу, надходження валютних коштів. Разом з тим існує висока залежність України від імпорту енергоносіїв. Крім того, за раху¬нок власного виробництва лише наполовину задовольняються потреби в хімічному обладнанні, електротехнічних та кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текс¬тильної та медичної промисловості.
Вагомими перешкодами на шляху до зростання економічної безпеки України є диспропорції у розміщенні продуктивних сил регіонів. Недосконалість галузевої структури більшості регіо¬нальних господарських комплексів та незавершеність технологіч¬них циклів тих виробництв, що визначають спеціалізацію певних територій, спричиняють необхідність радикальних структурних пе¬ретворень. Тільки через структурні зміни та підвищення конкурен¬тоспроможності власного виробництва можна сприяти зміцнен¬ню економічної безпеки України та її входженню до системи світових господарських зв'язків як рівноправного партнера.