Рушійні сили економічного прогресу: протиріччя, потреби, стимули, інтереси

Важливо зазначити, що західна статистична наука з усієї су¬купності засобів виробництва, що застосовуються у процесі ви¬робництва, до річного валового національного продукту зарахо¬вує лише перенесену конкретною працею частину зношених за¬собів праці (а також вартість сировини, матеріалів та інших пред¬метів праці), тобто амортизовану частинку. Це також є свідчен¬ням того, що засоби виробництва жодної вартості не створюють.Чи можливе зближення вищеокреслених поглядів з цієї проблеми? Певною мірою можливе. З одного боку, внаслідок радикальнішого перегляду зорієнтованими на марксизм науковцями структури продуктивних сил та категорії "продуктивність праці", а з іншого — внаслідок певного переосмислення західними вченими їхніх теоретичних установок. Так, Ф.Махлуп не вважає землю як безкоштовний дар природи капіталом. Капіталом у цьому випадку є витрати на поліпшення якості землі. Ще точні¬ше було б сказати, що відповідним фактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення якості землі.

До сучасної системи продуктивних сил, на нашу думку, слід відносити форми й методи організації виробництва, науку, використовувані людьми нові сили природи та інформацію. Ці еле¬менти є факторами, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створення матеріальних і ду¬ховних благ і зростання продуктивності праці. Якщо поєднати цей висновок з розширеним розумінням продуктивності праці, то не самі названі фактори є джерелом певної частини націо¬нального доходу або додаткової вартості зокрема, а праця відповідної кількості людей у сфері науки, інформаційного забезпе¬чення, щодо вдосконалення форм і методів організації праці, використання нових сил природи (наприклад ядерної, термоядер¬ної, сонячної енергії).

У цьому випадку не буде підстав для розбіжності у поглядах з приводу того, що джерелом національного доходу, зокрема при¬бутку, є діяльність з організації виробництва, поліпшення якості землі, збирання, зберігання та розповсюдження інформації, наукова діяльність, особливо прогрес знань про найефективніше ви¬користання факторів виробництва та ресурсів. Цілком прийнятна і теза Й.Шумпетера, що таким фактором є діяльність підприєм¬ця щодо створення нових товарів, зміни техніки, технології то¬що. Продуктивною є праця у сфері освіти, управління народним господарством та в інших сферах.

Водночас предметом дискусій залишаються такі фактори, як засоби виробництва, ризик, час. Йдеться про виникнення нової продуктивної сили в процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну дію всіх факторів зрос¬тання продуктивності праці, що народжує так званий синергічний ефект, нову якість у процесі системної взаємодії в межах складної органічної системи. Цю нову продуктивну силу на по¬верхні явищ окремі суб'єкти економічних відносин, як і багато науковців, можуть розглядати як фізичну продуктивність самих засобів виробництва або як плату за ризик. Більше того, у про¬цесі ускладнення системи продуктивних сил, появи в ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зрос¬тає. Ця об'єктивна закономірність може набувати химерних форм у свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм влас¬ності й породжувати концепції про дію нових факторів вироб¬ництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єди¬ним джерелом новоствореної вартості й прибутку зокрема є ли¬ше праця в її різновидах.

3. Сутність потреб та особливості їх розвитку

Потреби — це об'єктивні умови існування людини. Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності — Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій, Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потре¬бах вираз природи людини, відносили потреби до ключових економічних категорій.

Потреби є вихідною категорією відтворення. В суспільному процесі відтворення вихідною передумовою є людина. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні ін¬ститути. Отже, по-перше, потреби — це категорія, що відбиває відносини між людьми і умовами їх життєдіяльності. По-друге, потреби мають об'єктивно-суб'єк¬тивний характер.

Розвиток суспільства йде в руслі необхідних потреб. Об'єктивна зумовленість кожного нового явища оцінює¬ться мірою потреб суспільства, а зміна способів життєдіяльності е необхідним -наслідком їх задоволення. Про¬грес суспільства прямо залежить від того, наскільки своєчасно усвідомлюються і враховуються в цілях діяль¬ності нові потреби. Якщо поставлені цілі відриваються від реального змісту потреб, то регульована цілями ді¬яльність стає даремною витратою людських сил.

У структурі потреб суспільства відображається кіль¬ка типів об'єктивних відносин, що зв'язують людей з умовами життєдіяльності. Це відношення до природи, до існуючих засобів життя, до себе та інших людей, а та¬кож відношення до праці і вільної діяльності.У механізмі відтворення економічні та соціальні по¬треби взаємозв'язані і рівнозначні: економічні потреби відбивають відношення до праці і проявляються як не¬обхідність економії робочого часу; соціальні — стосую¬ться проблем особистості (необхідність самореалізації, духовного та фізичного вдосконалення, творчої діяльності тощо). Рівнозначність соціальних та економічних потреб полягає в тому, що добробут, освіта, охорона здоров'я, виховання дітей, соціальне страхування, задо¬волення від роботи постійно реалізуються в економії праці. Остання досягається при використанні у виробництві матеріально забезпечених, здорових, освічених і задоволених роботою людей.